Демони

Vitalisa

Коли протяжно ллють дощі, Ликують демони в душі, Дияволи мої чудні. Їм довподоби громовиці, Вони чекають блискавиці. Запалюються їхні очі, Й горять тоді вогнем мої дівочі. Сильніють демони в мені, Й зривають всі бар'єри, Підпалюють старі мости, Які колись хотіла зберегти, Щоб оглядатися в минуле, що грузом висло на душі. А демонята одним махом спалили все, відправили на плаху. Вони не по людських канонах, неписаних законах чинять, А так як вигідно мені і як спокійніше душі.

2021-06-20 07:29:50

Інші вірші поета

Розібратися в собі Воспоминания из детства Така як є Життя на місці не стоїть

Інші поети

Олексій Мельничук

@Alekzzz

Йва Миролюб

@YvaMyrolyub

Сонета

@Shpitalmann

Схожі вірші

Всі

Forgiveness

МОРГАН РЕЙ

If it wasn't for you, I would have fought the wall to the pain. If you weren't mine, I'd die every night from losing blood. If it wasn't for your faith, I'd have given up a long time ago. If it were my will, I would stay with you forever. If you'd gone, I'd have been the old emptiness. You would have taken my heart, and instead of it there was an empty aperture. If it wasn't for you, I'd blazed in forgiveness. Would have burned to ashes, until ground, I would have until the last healing.

8012

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11168