Вона

Vitalisa

Вона проста, без заморочок, Вона всміхається життю. Вона живе за правилом "ЖИВУ" І легко й вільно їй живеться. Вона за модою ніколи не женеться І в тренди з головою не пірнає, Вона не п'є, не курить до світанку не гуляє, Ні вона не є правильною дівчинкою, Просто в цьому всьому кайфу не вбачає, І чомусь, її кожен за це призирає. "Зануда"- часто кожен називає, Але якби її пізнали б, Напевно, скарбом називали б. Бо в ній ще є жива душа, Що вміє співчувати. З нею можна цілодобово розмовляти, З нею можна зорі рахувати і про негаразди забувати. З нею можна просто жити, вірити любити, Просто з нею, щоб так жити треба в серце її впустити Треба просто її полюбити.

2021-06-01 09:17:06

Інші вірші поета

Так сяк живем та й ок Розібратися в собі Дивачка Така як є

Інші поети

Кристина Белинская

@vlyublennaya_poetessa

Olim

@_Olim_

it'sdher _

@ddher_

Схожі вірші

Всі

Unbreakable heart

B I

Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart

14105

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11168