Моя десь губиться рима

Яна Клюцко(Снодійка)

Моя десь губиться рима, Наче нитка та незрима, Яка колись єднала нас І той летівший поруч час, Що ми з тобою змарнували І ті мрії десь там лишили. А зараз в легенях дим цигарок І я мов той лякливий їжачок, Що скручуюєть у клубок Коли хтось поруч проходить, А в серці червоний сніг лежить Від тих троянд червоних І думок отих ранкових, Що іскорку-надію там тримали, Коли миті жартома ламали. Було давно це все чи ні Тепер побачу все лиш в сні, Далекому й наївному, А швидкомлинному, мінливому. І коли я встигла розізлитись так, Як той дурний мудак, Що бісить всіх навколо? Це мов замкнене коло! Одне те саме всюди, Проходять повз ті самі люди, Що колись навпроти сиділи І разом з тобою раділи, Але далеке минуле Так швидко майнуло, Наче соняшний дощ на весні! А часом було то не увісні? 12 апр 2014

2021-07-27 11:52:13

3

0

Схожі вірші

Всі

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

49

14

1104

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

3841