အဖြူရောင်လမ်းလေး

Zay

(18+)
အိတ်အလေးကြီးတစ်ခု ဆွဲကိုင်ကာ ငါလမ်းလျှောက်နေမိတယ်။ အုပ်မှိုင်းနေတဲ့ သစ်ပင်ကြီးတွေရယ် အလေ့ကျပေါက်နေတဲ့ မြက်ပင်တွေရယ်ကို လမ်းတစ်လျှောက် ငါမြင်ခဲ့ပြီးပြီ။ ရှေ့မှာ ကြိုမြင်ရမှာက အုတ်ခဲအဖြူတွေနဲ့ ဆောက်ထားတဲ့ လမ်းလေးဆိုတာ ငါသိတယ်။ မင်းသိသင့်တာက အဲ့လမ်းလေးက ငါ့တစ်ဦးတည်းပိုင် လျှို့ဝှက်ချက်ဆိုတာလေ။ အိတ်ကိုချကာ အထဲကအရာကိုထုတ်ပြီး ရှိနေတဲ့ ကျွင်းထဲထည့်တယ်။ မိန်းမလှလေးရဲ့ ခန္ဓာကိုယ်နောက်တစ်ခုနဲ့ ငါ့လမ်းလေးကို အလှဆင်မယ်။ လူမသိသူမသိတဲ့ အဖြူရောင်လမ်းလေးက အလှဆုံးဖြစ်နေရမယ်။

2020-10-19 14:59:44

Інші вірші поета

နောင်တ စိတ္တဇအချစ် ဓူဝံကြယ်ဆီသို့ သေတမ်းစာ

Інші поети

invisible_girl

@invisible_girl

غُفران.

@imblue

Mac67

@Mac67

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11252

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

1774