Тьмяна фігура
Локі Зоряна
Вітер десь шука притулку, Виє, злії хвилі підійма; Ніч спускається в провулки; Сердита завірюха все співа. А десь в тумані сам-самотньо Йде битим шляхом у снігу Мандрівник в одній сорочці Із сонними очима без вогню. Куди прямує і звідкіля тікає? Чому зимою в холоди Додому він не повертає? А йде, не знаючи куди? Чи може в серці його туга? А може пламенний вогонь, Від якого шляхом в'ється смуга? А я дивлюсь на його осторонь. Доки його я гадала долі, Дивлячись у вікна біля свічі, Фігура тьмяно танула у полі, Куди іти не знаючи...
2019-10-07 16:37:03
1
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Локі Зоряна
ой, так, в нас тут холоднувато)
Відповісти
2019-10-07 17:36:58
Подобається
Локі Зоряна
вам дякую☺
Відповісти
2019-10-07 18:21:32
Подобається
Інші вірші поета
Сонце Хто ти? Балада про Сонце і Місяць Молюся я за Україну...
Інші поети
Cammie
@Cammie
Samara
@sarah_mae_ragos_villa
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12453
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
2799