Біль
Ніхто, крім білих стін, не чув того плачу.
Вона страждала гірко, але майже тихо...
Стискалось ніжне серце, та режим "Мовчу"
Вмикала знов, як тільки підкрадалось лихо.
Лежала в ліжку квола, наче ембріон,
Руками обійнявши ковдру і коліна.
Не радував її дарований піон;
У спогадах навік лишилася руїна.
Ведмедик білий усміхався на столі
І сонце весняне будило ранні квіти.
А чорний пістолет з патроном у стволі
В її слабких руках продовжував тремтіти.
Котилася сльоза з гірського кришталю
І серце на шматки від болю розривало.
І в пам'яті сплило те лагідне "люблю",
Та прожила любов відносно дуже мало.
16:58 14.03.2018
2018-03-14 15:48:03
10
0