Біль
Діана Панчук
Ніхто, крім білих стін, не чув того плачу. Вона страждала гірко, але майже тихо... Стискалось ніжне серце, та режим "Мовчу" Вмикала знов, як тільки підкрадалось лихо. Лежала в ліжку квола, наче ембріон, Руками обійнявши ковдру і коліна. Не радував її дарований піон; У спогадах навік лишилася руїна. Ведмедик білий усміхався на столі І сонце весняне будило ранні квіти. А чорний пістолет з патроном у стволі В її слабких руках продовжував тремтіти. Котилася сльоза з гірського кришталю І серце на шматки від болю розривало. І в пам'яті сплило те лагідне "люблю", Та прожила любов відносно дуже мало. 16:58 14.03.2018
2018-03-14 15:48:03
10
0
Інші вірші поета
Ілюзії "В прольоті" Мертві почуття "Хвороба"
Інші поети
ANDROID CHANNEL
@android_channel
Схожі вірші
Всі
I Saw a Dream
Ілва Стрілецька
I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.
102
15
16974
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5909