Ты сильная. Справляешься с любой поставленной перед тобой задачей. Игнорируешь лживых людей, которые истязают тонкими лезвиями твою спину. Ты с улыбкой смотришь в завтрашний день. У тебя много перспектив и планов на будущее: карьера, семья, дети. Кажется, что ты крепче камня, что тебя не сломить. Но со всеми случаются сложные моменты. Первые разы ты, с гордо поднятой головой, пережила подлые удары судьбы. Но с каждым разом делать это всё сложнее. С каждым разом твоя голова опускается всё ниже, пока однажды не опустится полностью. Жизнь ломает всех, нанося удары в самый неожиданный момент. Падают все, даже самые сильные... даже такие, как ты. Но в отличии от слабых, для сильных это не конец. Это просто момент падения, которое приведёт к новому восхождению на вершину. Сильные привыкли бороться за место под солнцем, пока слабые просто ломаются полностью, делая дорогу для сильных крепче. Ты определённо из числа сильных. Но что ты чувствуешь, когда ломаешься? Что ты чувствуешь, когда перегораешь? Момент эмоционального выгорания очень болезненный, но это последствие любой постоянной деятельности, любых постоянных переживаний. Ты просто морально устаешь от всего. Эта усталость и есть первым шагом на встречу выгоранию. Но остановить это невозможно. Все когда-то столкнутся с этим. Без этого наша психика просто не выдержала бы. Просто сломалась, без возможности починки. Эмоциональное выгорание — это довольно сложный процесс внутри нашей психики, после которого всё, что нас ожидает — пустота. Название этого процесса говорит само за себя. Мы просто перегораем, как спичка. Точнее перегорают наши чувства и эмоции, после чего мы перестаём жить... мы начинаем просто существовать. Существовать без какой-либо цели, без планов, без перспектив. Все прошлые мечты мгновенно отходят на самый задний, самый размытый фон. Нам плевать на всё, что происходит вокруг нас и с нами. Это состояние ломает многих, ломает полностью. Но ты из тех, которые восстанавливаются, которые справляются с этим, которые не раз сталкивались с этим, которые научились жить и переживать эти моменты... для которых эмоциональное выгорание уже часть их жизни.

Ти починаєш дивитись на світ іншими очима і сприймати його інакше, коли стаєш дорослішим. В кожного поняття цього слова різне, але в мене це, коли: — коли починаєш замислюватись над тим, що буде завтра, а не думати "що буде, то буде"; — коли менше строїш планів на майбутнє, тому що ніхто незнає, що може трапитись завтра; — коли менше мрієш, а колишні мрії або зникають, або стають більш приземленими; — коли менше проводиш часу в мережі, тому що розумієш, що це просто марнує твій час; — коли відмовляєшся від деяких звичок, думаючи про те, ким ти станеш через них; — коли закінчуєш старі проекти, а не розпочинаєш нові, які стануть старими незакінченими; — коли менше заводиш нові знайомства, бо знаєш якої підлості можна очікувати від людей; — коли голова більше заповнюється думками про те, як стати кимось значимим в майбутньому; — коли перестаєш жалітися комусь на своє нещасливе життя, тому що розумієш, що винен в цьому лише ти сам; — коли менше ділишся своїми проблемами, бо вони твої, а не чиїсь; — коли частіше болить голова, тому що в ній багато різних думок і тем для роздумів; — коли ти з розумінням ставишся до когось і його проблем, але не чекаєш такого ж розуміння у відповідь; — коли в тебе є лише кілька близьких людей яким ти довіряєш, але довіряєш не повністю, бо кожен з них колись пошатнув твою довіру до них; — коли інші люди починають тебе менше хвилювати, тому що ти їх не хвилюєш взагалі; — коли менше проводиш часу за телефоном, а більше читаєш книг і іншої літератури; — коли слова інших перестають бути для тебе важливими; — коли ти починаєш розплановувати твій час, тому що занадто багато його було вже втрачено; — коли більше часу витрачаєш на себе, а не на когось; — коли перестаєш згадувати, якісь моменти з минулого, тому що ти живеш у теперішньому; — коли перестаєш шкодувати про щось не сказане, чи не зроблене, тому що момент втрачено і вже нічого не змінити; — коли перестаєш нагадувати собі про свої помилки, тому що зараз вже не вважаєш це помилками; — коли перестаєш плакати, тому що сльози нічим не допоможуть; — коли перестаєш повишати голос і стаєш менше дратуватись, бо це зайві проблеми, яких і так вистачає; — коли тобі стає байдуже на те сам ти чи оточений людьми, тому що це для тебе вже не має особливого значення; — коли тебе при роботі не відволікають інші звуки, тому що ти відключаєшся від світу і зосереджуєшся на тому, що робиш; — коли не ниєш, тому що в тебе повно тяжкої роботи, і не важливо фізичної, чи розумової, а просто мовчки ідеш виконувати її; — коли починаєш розуміти, що твої моральні принципи до сраки, тому що вони нікому не потрібні, власне і тобі також; — коли читаєш текст і не перечитуєш його ще раз, тому що думав про своє і не запам'ятав про що там йшлось; — коли навчаєшся посилати людей чим подальше від себе, якщо ти їм потрібен для чогось конкретного; — коли можеш перенести біль зціпивши зуби, не видаючи жодного звуку і не проранивши сліз; — коли дуже важко, не йдеш плакатись в подушку, а просто переживаєш цей момент; — коли ти не уникаєш серйозних розмов, а перший розпочинаєш їх; — коли ти не переступаєш через себе і змовчуєш, а говориш і відстоюєш свою гідність; — коли розумна критика стає для тебе важливішою за голосну похвалу і лестощі; — коли починаєш хотіти спокою, а не гулянок до ночі; — коли ти лягаєш спати в 22:00 не тому що нічим зайнятись, або ніхто не пише, а тому що втомлений і не хочеш ні з ким говорити; — коли лягаєш спати вдень не від того, що не спав пів ночі, а просто тому що хочеш спокійно відпочити; — коли говориш те що думаєш, не зважаючи на те, як це вплине на стосунки з людиною; — коли перестаєш сваритись з батьками не тому що поважаєш їх і думаєш, що вони праві, а тому що не хочеш витрачати час на сварки, які не дадуть ніякого результату; — коли не звертаєш уваги на те, що на тебе повисили голос, і сам говориш спокійно; — коли перестаєш влазити в чиїсь конфлікти, тому що зайві клопоти тобі ні до чого; — коли залишаєшся вдома не тому що тебе ніхто не зве, а тому що ти не хочеш нікуди іти; — коли мовчиш не тому що тобі немає що сказати, а тому що ти не бачиш сенсу щось комусь доказувати; — коли не хочеш бути в центрі уваги, віддаючи це право комусь іншому; — коли не берешся за якусь справу не тому що боїшся відповідальності, а тому що не збираєшся витрачати свій час на чиїсь обов'язки; — коли заварюєш собі чай, спочатку не п'єш його, тому що гарячий, а потім тому що холодний; — коли більше говориш сам з собою, ніж з кимось; — коли перестаєш шукати в собі недоліки; — коли не думаєш, що може хтось зробить, а виконуєш сам; — коли перестаєш шукати виправдання своїм вчинкам; — коли перестаєш вважати когось прикладом для наслідування; — коли перестаєш порівнювати себе з кимось; — коли стаєш собою; — коли починає подобатись бути собою; — коли подобається бути собою; — коли не хочеться бути кимось. В кожного цей список різний. В когось набагато більше, або набагато менше пунктів. Багато чого, я залишила не сказаним, тому що це особисте. Цей список можна продовжувати безкінечно, адже скільки людей, стільки й думок і поглядів.

Смотря в облака, что ты чувствуешь? О чём думаешь? О чём начинаешь мечтать? Хочется, чтобы твоя жизнь была такой же прекрасной, как небо. Чтобы ты был так же свободен, как ветер, что гуляет там, на высоте. Чтобы все проблемы были такие же мимолётные, как дождевые тучки. Но ты вспоминаешь, что ты не там, а здесь, на земле. И мысли сразу стают приземлённые. Мечты разбиваются, падая с небес на асфальт у твоих ног. Но почему всё так? Почему ты, за своими проблемами, забываешь, что после дождя (не важно, какой сильный он будет) всегда выглядывает солнце, а всё вокруг пропитывается свежестью, чем-то новым и таким приятным.