Дівчина квітка
Ніжна й невинна,тепла і прекрасна, Дівчина зросту звичайного. Ніхто не знаходив у ній нічого унікального, Проте один все ж таки знайшов. Знайшов,те що шукав. Він помітив її,мов горіхове лушпиння,очі. Темне,мов крона дужого дерева, волосся. Смугла шкіра, ніби щойно після засмаги. Він помітив її,її одну серед цілого квіткого поля. Для нього вона бездоганна,найкраща серед всіх. Тільки не шукала вона захисту, Не шукала опори,сильних плеч,за які можна сховатися. Прагнула створити все самостійно,від початку і до кінця. Не вірила в кожні солодкі слова, обіцянки й признання. Хоч не гоноровою була,не прагнула до сім'ї та до рутини. Хотіла квітка віднайти себе у цьому світі. Хотіла знайти покликання своє у цьому квітковому полі... Цікаво, чи квітка повірила цьому прихильнику? Чи відкинула свої принципи заради нього? Чи зміг він достукатися до її серця? Це досить цікаві питання, Та відповіді на них ми побачимо лише згодом...
2023-09-15 14:03:48
2
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11283
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1790