+1 програне життя
Моя теплиця бажань з небуття ставала яскрАвіше.
Я втрачала свої орієнтири. Я чиста ненависть. Почуття вже все бачивше.
Я лише мовчазна тінь в безтілесній системі програних партій.
І життя моє, як і всіх нас "людиноподібних" нічого не варте.
Скільки сліз було пролито гірко-жалісно, але за дарма.
Без зупинки, без перепочинку. Я ніколи не здавлюю гальма.
Я і справді блукала століттями по бридкій, запаклюженій нами планеті,
І мій зір проходив крізь стіни. Я бачила струни, на жаль, ще бачила петлі.
Я хапалась руками за речі здавалось, значимі, важливі й цікаві.
Навіть бачила багато світів у відблиску сонця в очах забитої зграї.
Я сміялась із рікисних гадів, що думали втримати Землю в долоні.
І здригалась від болю ненароком поглянувши під їхні скроні.
Поглинаючи горе очами я зорями грала захоплена смутком.
І вважала за честь не зустрітися с своїм порятунком.
І я бачила очі, що горіли життям і згасали, збиваючись з шляху,
Як і тих створінь, що летіли в безодню не знаючи страху.
І бувало таке, що реінкарнація була зразу преречена на невдачу,
Та, завжди в обіймах невпевно вічність шепотіла про власну віддачу.
Я потроху вже божеволіла від постіних кошмарних прорахованих доль.
Але як нам зрозуміти хто ми? Хто з нас позитивний, а хто негативний герой?
Як розчинитися у бутті і забити серцеві ритми інформативними тактами,
Йти вперед і не ховатися за акторами, чиїмись ролями і антрактами?
Я заснула, мимоволі втрачаючи дрібку цілющих, живильних ефірів.
От у нас епілог, і без оплесків, без вагань, та без приручених звірів.
Так закінчиться останнє життя, або існування у центрі пекла.
І вода захопила легені, кров закінчилась в резервуарах, на вулиці смеркло.
Запитаєш, чи хотіла колись перекрити дихальні шлюзи своєю кров'ю?
Відкажу, що всі ми рухаємось в прорекламавану нами ж безодню.
13.01.20
2020-01-16 16:44:45
11
4