Погоня за ветром
Валерия
Сегодня книги пылятся на полках, Сегодня вокзалы бывают пусты, Форфор на помойке блестает в осколках, А люди друг с другом порой холодны. И нравственность вовсе не ценется в мире. Что мерзостью было - искусство теперь. Границы морали раздвинули шире, Но ведь не уменьшилось время потерь. Деньги, еда, развлечения, работа - Они теперь боги людей как никак, А раньше ценились семья, дом, природа, Сейчас же, духовность уходит во мрак. Уходит всё то, что ценилось веками, Погоня за модой вошла в нашу жизнь. Слава людей завлекает силками, Прибыль - наживка для тех, кто не спит. Забыв о спокойствии, деньги считая, Гонимые ветром, теряют свой сон. Ищут, находят, в конце всё теряя, Об этом ещё говорил Соломон.
2021-08-13 09:45:34
8
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Алина
😍👍🏻
Відповісти
2021-08-13 10:14:41
1
o_oj
😍😍😍
Відповісти
2023-08-27 12:58:37
1
Інші вірші поета
ххххх Бабушке... Лица Ввысь или вниз
Інші поети
Merian Varner
@merian_varner
Ethanio Oberon
@ethanio_oberon
Схожі вірші
Всі
У серці...
Катерина Данилевська
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
107
16
9733
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11562