Україна 2024

♡

Ви знаєте у тихий мирний час Лани вкраїнські колосяться житом А зараз вони спалені на жаль Їх розбомбили, хліборобів вбито. Та що там поле, що зазнало болю? Ви бачили розтерзаних людей? Де руки ката вкоротили долю Ми ж не чекали цих убивць- гостей! Оті з боліт- звірюки, а не люди Вбивають хижо, навіть малюків Прощення їм довіку вже не буде Скажіть, невже у них нема сімей, дітей? Коли ці орки вернуть у московію Свої криваві справи поробив, вони продовжать цю безбожну оргію Яку москальський піп благословив Я думаю, що ті прокльони матері, чи дівчини, чи хлопця-юнака Що болі українців ніби стрілами Дійдуть до цілі й знищать хробака А ми зростемо, ми постанем знову Настане наша вЕсна запашна І повернуться біженці додому Бо Україна у серцях одна А далі ми уклонимось загиблим, Тим воїнам, що бились стільки літ Тим незрадливим, сильним, справедливим Яким довіку вдячним буде світ!

2024-10-31 07:08:11

0

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

44

21

1804

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11283