Сон був тривожний. Образи змінювали один одного, нагадуючи про неминучість її реальності. Довелось розплющити очі. Страшенно хотілось пити. Навколо мирно спали сусідки. Оріана безшумно покрокувала до дверей, де стояли пляшки з питною водою.

Випивши половину пляшки, вона вирішила сходити до туалету. Пройшла до дверей, згадуючи настанови: чи права, чи ліва сторона їй потрібна. Тут було тихо, тому вона навмання обрала двері і зайшла у кабінку. Унітази ж у всіх однакові. Вона зробила свою справу, однак коли вже хотіла було виходити, то почула, як хтось ще увійшов у кімнату. Не наважуючись показатись, вона вирішила почекати за дверима, доки гість не піде. Все ж вона потрапила у чоловічу зону, тому що незнайомець пішов десь у глибину кімнати, однак не зайшов у кабінку, щоб зробити свою справу. Оріана піджала наги над унітазом, щоб не видати себе, і намагалась не дихати.

- Ти все ж прийшов. - почувся дівочий голосок.

- Це ти прийшла, ми взагалі-то у нашому туалеті. - констатував чоловічий голос.

- Я зачинила двері, тому можемо трохи порозважатись. - простогнала вона томним голосом, підходячи ближче до хлопця.

- Ніка, йди в ліжко. Я щойно прибув з поверхні, між іншим добуваючи харчі, і страшенно хочу спати. - втомлено прозвучав він.

Оріані стало не по собі від того, що могло зараз статись. Їм розповідали в теорії, що таке відносини між чоловіком та жінкою, але стати свідком подібного їй не хотілось.

- Слухай, я взагалі-то хвилювалась. Ви як того щура привезли, то майже одразу пішли на кілька днів, ніби більше нікому. - обурилась вона.

- До речі, я чув її вже до вас підселили. - згадав він за Оріану.

- Ага, її щастя, що вона не в моєму блоці. Я б їй життя не дала. Але Зоря з нею поруч навіть чпить, я чула. То вони ще не пересікалсь, по її словах. Вона казала, що спала, коли та приходила з Сандрою.

- Зрозуміло. А на вечері ти її бачила? - поцікавився він.

- Ні, не було. Хоча я б на її місці і не висовувалась. Вона заслуговує їсти помиї, а не з нами за одним столом сидіти. - прошипіла дівчина. Оріана мимоволі обійняла себе руками, намагаючись стримати мурашки, що пробігли тілом.

- Нік, досить розпиляти отруту. Я сам не радий, що привіз її. Але це наказ, розумієш? Вона потрібна Босу, а тому ми всі маємо змиритись. - промовив він і Оріана нарешті зрозуміла, кому належав той голос.

- Я розпиляю? Ти себе чуєш? Я чула, що говорять інші і повір, я ще м'яко виражаюсь. Їй тут не місце! - вигукнула незнайомка і підійшла  до хлопця ще ближче. - Я так сумую, коли тебе відправляють на поверхню. Обійми мене, будь ласка. - майже прошепотіла вона і Оріана почула, як вони обійнялись.

Пара вже покидала кімнату, як раптрм навпроти її дверей зупинились ноги хлопця. Серце Оріани ледь не вискочило, поки вона вглядалась у ручку дверей, що провернулась, але не піддалась через замок.

- Дан, ходімо, я тобі припасла вечерю. - промуркотіла дівчина з виходу і той залишив спроби, на щастя Оріани.

Вона просиділа в тиші кілька безкінечних хвилин і опустила онімівші ноги на підлогу. Гучно видихнула і направилась на вихід. В дверях вона неочікувано врізалась в перепону у вигляді Данієля, що однозначно підчікував її там.

- І що ти робила в чоловічому туалеті, щуреня? - призирливо глянув він на неї.

- Не твоя справа. - втомлено відповіла Оріана, огинаючи його і прямуючи до виходу.

- О, ще й як моя, адже ти дозволила собі підслуховувати мою приватну розмову. - перегородив він їй дорогу.

- Пропусти мене і йди до своєї подружки. Ви говорили на спільній території, а отже це твої проблеми, що хтось ще випадково почув. Повір, я не мала жодного бажання там сидіти. - зізналась вона роздратовано.

- Так? А чому ж ти тоді, як щуреня, зачаїлась там, а не показалась одразу? - наступав він з питаннями. Оріана вжала голову в плечі. Чергової дози бруду вона не воліла б чути, тому вкотре обігнула його і вибігла на вихід, одначе двері закрились просто у неї перед носом.

- Що тобі треба? - не втрималась вона і підняла на нього свої бліді очі. З нею зустрілась пара блакитних, майже аквамаринових очей. Прямий ніс з невеликою горбинкою, густі темні брови та світле злегка хвилясте волосся, тонкі гоби та чітке підборіддя. Він був на голову вищий від неї, вдвічі ширший та певне раз в п'ять сильніший. Його зосереджений погляд лякав її, нагадував звіра, що дивиться на свою жертву. Вона почувалась беззахисною поруч з ним. Він - небезпека.

- Пропусти мене, або я закричу і підніму всіх у найближчих блоках. - пригрозилась Оріана, зводячи брови до переносиці.

- Як наївно. Тут у всіх дверей шумоізоляція, особливот у тих, що до спалень ведуть. - насміхався грубіян. Він підняв руку, щоб забрати з її обличчя прядку волосся, але у дівчини спрацював рефлекс, згадуючи, як він вдарив її у спробі викрасти. Вона відскочила від нього швидше, ніж той встиг щось зрозуміти, стрілою шмигнула у кабінку вже жіночого туалету і зачинилась.

- Ти ж не серйозно зараз? Ти будеш там ночувати? - почулось з того боку.

- Якщо доведеться... - пробуркотіла Оріана.

"Залишайся сильною" - прошепотіла вона собі, дістаючи книжечку. Вона розгорнула її і почала вглядатись в обличчя сім'ї, яку колись намалювала. Мама, тато, сестри і брат, бабуся - всі, ким дорожила дівчина. На іншій сторінці її шкільна подруга, з якою вони виросли. Їхні батьки дружили, а отже дівчата багато часу проводили разом. Але після "смерті" Мії, Оріана закрилась в собі і розірвала зв'язок.

- Виходь і ми спокійно поговоримо. Я не зашкодю тобі, обіцяю. - промовив він.

Оріана проігнорувала його слова. Хто знає, чого їй очікувати від нього. Можливо він послухає подругу і спробує позбутись Оріани.

- Слухай, або ти відчиняєш двері, або я їх самостійно відкрию.

- Чого тобі треба? Відчепись від мене! Я просто хочу назад! - не уточнила вона, сама не знаючи, що мала на увазі під цим словом.

- Відкрий ці довбані двері, щуреня! - сказав він і почав виконувати обіцянку. Замок легко провернувся й відкрив прохід для хлопця. Він взяв її за руку, намагаючись підняти і з колін злетів записничок. Оріана одразу ж кинулась за ним, міцно хапаючи його вільною рукою.

- Просто дай мені піти, я благаю... - прошепотіла вона, ховаючи тремтіння в голосі. Серце билось з подвійною силою, страх скував ноги. Вона боялась цього хлопця. Боялась поглянути йому в очі, боялась показати власні очі, повні сліз. Вона - легка мішень, і він скоріш за все він не єдиний, хто буде робити їй боляче, змушувати боятись. Її ненавидять. Вона - білий щур. 

- Чому ти тремтиш, тобі холодно? - спантеличено запитав хлопець. Потім він взяв її обличчя і злегка підняв, щоб читати її емоції. - Ти мене боїшся? Поглянь мені в очі, не відводь погляд.

Оріана слухняно виконала наказ, намагаючись опанувати себе. "Залишайся сильною" - промовила вона одними лише губами і різко вирвалась з рук хлопця. Обігнула його і кинулась геть з клятих туалетів. Більше вночі вона туди не повернеться. Ніколи.

Оріана прокралась до ліжка та заховала записничок. Потім забралась з ногами під ковдру, вгамовуючи тремтіння. Закривши шторку, вона нарешті відчула себе у відносній безпеці. До ранку вона так і не заснула. Чула, як прокидаються сусідки, як до них прибігають діти, заходять інші люди. Часом вони перешіптувались про неї. Оріана торкнулась живота. Вона страшенно хотіла їсти, однак страх не давав їй покинути безпечну зону. Продзвенів дзвінок і всі покинули кімнату. Вона лежала і думала про те, що б робила зараз, якби повернулась додому. Можливо був сенс втекти на поверхню? Хоча вск ж там ще небезпечніше, а ніж тут, тому навіть мріяти про втечу не варто. 

В кімнату хтось прокрався. Вона зрозуміла це по незвичному темпу кроків.
До її ліжка хтось підійшов. Дівчина вжалась в постіль, забувши, як дихати.

- Вилазь, щуреня. Вічно ховатись не вийде. - прозвучав дівочий голос. Шторки різко відчинились і Оріана зрозуміла, що тепер їй точно кінець. Ніка і ще кілька дівчат стояли і насмішливо спостерігали за наляканою дівчиною.

Вони схопили її за ноги і потягли з ліжка. Оріана боляче вдарилась об підлогу, що викликало дезрієнтацію. Нападниці протягли її до центру і почали викрикувати злісні насмішки. Одна з них тримала двері закритими, щоб не було чутно криків, інші тягнули їй волосся, одяг, розриваючи тонку тканину, часом били її ногами, руками і кричали про те, що вона повинна згнити, що її потрібно згодувати звірам. Єдине, що Оріані вдавалось, це прикривати голову, тому що сил боротись не залишалось.

- Шухер, хтось йде! - крикнула та, що спостерігала за дійством біля дверей, і вони нарешті відступили. В кімнату різко хтось увірвався, гучно відчиняючи двері.

- Що ви накоїли? - почувся голос Данієля. - Ніка! Що ти натворила? - повторив він злісно.

- Дала цьому щуру те, на що вона заслуговує! - засміялась дівчина, обходячи хлопця і покидаючи кімнату, разом зі своєю свитою.

- Ти зовсім з глузду з'їхала? - перейшов він на роздратований крик. Оріана тим часом вирішила не затримуватись і тихо поповзла до свого ліжка, витираючи кров з губи, яку вони розбили черевиком. Ледь піднялась на ліжко і закрила шторку, абстрагуючись від усього світу. Це було очікувано. Тепер їм легше, вони випустили пар і можливо більше не будуть її чіпати.

- Значить так, я йду за Босом, нехай з вами сам розбирається. - злісно випалив він.

- Ти не посмієш, ми зробили те, що хотіла більшість ще з першого дня! - крикнула одна з них.

- Ви зовсім хворі? Вона ні в чому не винна! - прошипів він. - Пішли геть, з вами потім розберуться.

Оріана закрила вуха, не бажаючи більше слухати їхні крики. Всі звуки віддавались їй дзвоном, б'ючи по скронях. Вона скрутилась у позу ембріона, сподіваючись, що шторка захистить її від зовнішнього світу. Нехай всі підуть, будь ласка...

Так і сталось. Нарешті наступила довгоочікувана тиша і в кімнаті більше нікого не залишилось. Через безкінечну кількість хвилин світло проникло крізь тканину і чужі руки витягнули її з безпеки назад у світ. Вона не хотіла відкривати очі. Шлях тривав не довго, почувся запах ліків. Медичний блок. Її посадили на стілець.

- Оріана, скажи, де у тебе болить? - запитав голос лікаря. Вона мовчала.

- Данієль, йди. Дякую, що допоміг. - прозвучав ще один голос. "Сестра".
Двері відчинились і знову зачинились. Раптом її обійняли. Не сильно, щоб не зробити боляче, але надійно. Сестра.

- О, моя дорога, мені так шкода. Я не очікувала, що вони це зроблять. Я хотіла тебе побачити сьогодні, щоб поговорити, але точно не у цій обстановці. Пробач, будь ласка, пробач. - прозвучав справжній голос сестри. - Я бачила, що вони незадоволені, але не знала, що на таке здатні. Я була сліпою.

Оріана розплющила нарешті очі, обіймаючи сестру у відповідь. Тепло чужого тіла. Скільки років вона його не відчувала? Її обіймали лише сестра і бабуся...

- Мія, обережно. В неї можуть бути зломані ребра. - застеріг лікар. Я підняла на нього розгублений погляд, розуміючи, що він знає про сестру.

- Ці соплячки поплатяться за те, що влаштували і спровокували бунт. Рік будуть туалети драяти. І лишити їх вечері на тиждень, хай подумають над своєю поведінкою. Дорогенька, мені треба бігти. Дай доку тебе оглянути, а пізніше я тебе переселю до себе в кімнату. Передай ключ від шафки Данієлю, він перенесе все до мене і складе тобі компанію до вечора.

- Ні, не треба. Тільки не він!- схопилась за руку сестри Оріана. - Я і сама впораюсь, нікого не треба.

- Орись, Данієлю можна довіряти. Він тебе захистить. - погладила її по волоссю сестра. - Він мені обіцяв... Але якщо ще хтось зашкодить тобі, то поплатиться! Ти більше не одна, я засвоїла урок...