Оріана розплющила очі і з повним нерозумінням оглянула кімнату. Навколо все було чужим і незрозумілим. Вона прислухалась до свого тіла. Рука все ще нила, але ноги і обличчя - ні. В кімнаті дрімав Грубіян. Він відкрив сонні очі і глянув на неї розгублено.
- Води... - прошепотіла вона. Данієль протягнув їй склянку прозорої речовини, однак руки у дівчини трусились, що довелось її поїти.

Першою справою Оріана поклала під подушку свій синій записник, що мирно покоївся на столику біля ліжка. Медична зона освітлювалась яскравими лампами,  від чого боліли очі.
Грубіян мовчки зник з поля зору, а лікар, що був схожий більше на солдата, розпитував про її самопочуття. Оріана почувалась виснаженою, хоча й спала майже добу. Їй хотілось лише пити, а про їжу вона й вже забула. Хтось приніс їй дивну рідину, що консистенцією нагадувала порошок, перемішаний з водою. Поки вдалось з'їсти лише пару ложок, однак їжа не мала смаку, і Оріана мимоволі засумувала за принтером.

Неочікувано в кімнату зайшов грубіян, а за ним чоловік з сірим волоссям, обличчя якого на половину закривала пов'язка так, що було видно лише очі, наче у Церберів. Одягнений він був у таке ж дрантя, як і всі інші, лишень фізично він значно вигравав у грубіяна, хоча зростом вони були приблизно однаковими.

- Залиш нас, Данієль. - наказав хлопцю чоловік позаду. Так ось як його звуть. Ім'я Оріані сподобалось, хоча вона певне ніколи цього не озвучить. - Вітаю, Оріана. Тебе певно мучить купа питань, я обіцяю дати всі відповіді на них, але спочатку хочу, щоб ти набралась сил і добряче відпочила. Мені дуже шкода, що так сталось і ніхто не очікував, що ти спробуєш втекти. Як і ніхто не знав, що планується напад від піратів. Ми втратили нашого побратима у бійні, однак ти в безпеці, а це найголовніше. - прозвучав заспокійливий низький голос.

- Для чого ж ви мене викрали? Що вам треба від мене? - одразу почала дівчина, не стримуючи емоцій.

- Ми тебе врятували від смерті. Тебе б пустили на переробку, як непридатну.

- Не брешіть мені, окрім мене там були й інші, але ви шукали лише мене, тільки моя капсула не спрацювала, тільки моє ім'я знав Данієль, коли дістава з капсули. Скажіть, для чого я вам потрібна.

- Я не можу поки тобі сказати...

- Я буду пробувати втекти, до останнього подиху намагатимусь. Я не стану чекати, мені всеодно, що у вас у планах, але я не дозволю вирішувати за мене. Або ви називаєте мені причину і я вирішую, чи довіряти вам, або...
- Орися, я ж тобі сказав, що поки ти не...

- Що ти сказав?- перебила його Оріана, почувши власне ім'я, яке знала лише одна єдина людина, котра так її звала. Мама називала її Ріаною, тато Оріаною, але лише Мія звала її Орисею, єдина Мія, а та  в свою чергу не могла нічого видумати і кликала її просто сестричкою.

- Я сказав, що спочатку тобі...

- Ні, як ти мене назвав? - не вгамовувалась вона.

- Оріана, ти про що, у тебе галюцинації? - здивувався чоловік.

- Ти назвав мене Орисею, чому ти так мене назвав? І не потрібно прикидатись, я знаю, що я чула. - розізлилась вона.

- Я тобі все розповім пізніше. - втомлено сказав чоловік, потираючи карі очі.

- Ти знав мою сестру? Ти знав Мію? Це через це ви обрали мене? - запитала вона на пряму, адже співбесідник ухилявся від відповіді.

- Ох, ти завжди була надокучлива і намагалась вивідати всю правду. Тільки от до добра це не доведе, Орися. - пом'якшав його голос і той сів на ліжко поруч, розмотуючи пов'язку.

У Оріани ледь мову не відняло від побаченого: знайомі очі, ніс та підборіддя, тільки от там де вуста - стоїть дивний пристрій. Чоловік нажимає на кнопку на шиї і голос змінюється на жіночий:

- Привіт, сестричко.