Оріана лежала серед тіл, котрі колись були її знайомими, затамувавши тремтячий подих, змушуючи легені боляче зжиматись. Заплющені очі ледь стримували непрохані сльози. Їй хотілось розчинитись у повітрі, зникнути з лиця Землі і нарешті розправити крила. Однак її тіло продовжувало сковано притулятись до сирого лісового ґрунту, десь у хащах, серед калюжі чужої крові, прикидаючись мертвою, щоб і її також не очікувала подібна доля. А що робити далі? Оріана боялась думати, рана на нозі не давала розслабитись, адже кожна секунда наближала її до неминучого кінця. Над головою почулися важкі кроки. Дівчина вже знала, кому вони належать, однак намагалась розслабитись, міцніше зжимаючи в долоні пістолет. Є лише один єдиний шанс, і якщо вона ним не скористається, то всі ці люди загинули дарма.

* * * * * * * *

- Ріана, якщо ти зараз не встанеш з ліжка, то ми тебе за шкірку потягнемо! - крикнула незадоволена матір, вкотре стукаючи у двері кімнати. Твої брат і сестра вже майже зібрались, а ти все ще в ліжку! Худко вилазь, бо я виламаю двері!

Мамині погрози дівчина сприймала легковажно, хоча й знала, що жінка в минулому була солдатом "Залізної гвардії". Батько також є не останньою людиною в правлінні, знаходячись близько до Президента і Президентки. В їхньому місті всі рівні, однак все ж існує певний бар'єр між правителями і жителями.

- Ріана, я кому наказала підійматись? Чи мені заблокувати Мію на місяць?! - прозвучав черговий раз голос за дверима. Жити без Мії для дівчини було гірше смерті, тому вона нарешті подала знак життя і відчинила двері, постаючи перед матір'ю вже при повній готовності, у білій прямій сукні до коліна та із заплетеною косою, котру Оріана вирішила заколоти невидимками у високій зачісці, оголюючи тонку шию.

- Ти ціленаправлено мене доводиш? - буркнула жінка, суворо обводячи поглядом свою старшу дитину. - Тобі щастить, що батька немає вдома, він би не дозволив так себе поводити!  - шепнула вона і нарешті спустилась мармуровими сходами на перший поверх.

Оріана ж зачинила двері, пройшла до столу, та відкрила записник, що колись їй подарувала бабуся на смертному ложі. Давно в їх світі вже не користуватись папером, однак дівчині подобалось відчуття таємничості та запах старих аркушів. Вона взяла до рук олівця та продовжила виливати душу,  вимальвуючи кожну букву. Писати її також навчила бабуся, хоча й людям більше не потрібні подібні марнотратні навички. Лише покоління старійшин ще знало відголоски тих часів, коли люди власноруч знищували планету, а корпорації керували світом.
Нарешті завершивши власно сповідь, Оріана востаннє глянула на себе в дзеркало: бліда шкіра, котра ніколи не бачила сонця, сірі, майже неживі очі та світле волосся, що зазвичай струїться нижче лопаток. Дівчина дістала пухнастого пензлика і підправила макіяж. Рум'янець завжди був для нею частиною образу, а на обличчі вона природнього його ніколи не бачила. "На смерть схожа!" - жартувала бабуся колись, розтріпуючи її довгі коси.

Насправді, Оріана намагалась думати про все на світі, але не про сьогоднішній день. День, коли її життя може назавжди змінитись. Сьогодні їй подарують чіп і вона стане частиною системи, яка визначить її подальшу долю. Якщо вона виявиться корисною і унікальною, то дівчині світить життя, не гірше попереднього. Найбільше ж вона боялась бути визначеною безталанною та потрапити в райони "поважних важкопрацюючих", адже це означало знаходитись далеко від сім'ї з мінімальною можливістю повернутись. Такої долі вона не готова була прийняти. Будь-яка професія важлива, однак не варто забувати про відстань.

- Хвилюєшся? - прозвучав голос позаду.

- Ти й сама бачиш, що так. Мія, а якщо я більше тебе не почую? Що тоді? Я не зможу без тебе, моя дорога Мія. - хрипло прозвучали перші слова Оріани, що вона промовила за весь ранок.

- Я впевнена, що тобі запропонують найкращу посаду, і ти зможеш стати тією, про котру мрієш! - промовила електронна версія людини, посміхаючись. Оріана стерла єдину сльозу і перевела на неї свій сумний погляд.

- Дякую, що ти завжди була поруч. Ти моє спасіння. - шморгнула вона носом і підійшла ближче до віртуальної подруги.

- Хоч я і лише нейронні зв'язки і емоції, згенеровані штучно, але я також знаю, що люблю тебе, сестричко. - посміхнулось зображення і нарешті зникло.

- Я ніколи тебе не забуду.

Мія - старша сестра Оріани, котра не повернулась, виконучи важливе завдання. Їхній сім'ї сповістили, що це був засекречений проєкт і що тіло навіть при знахідці не повернуть. Для дівчинки ця втрата виявилась непосильною, адже вони були надзвичайно близькими. Завдяки сучасним технологіям вдалось відворити штучну версію сестри, котра жила тепер у невеликому пристрої, прикріпленому до загальної розумної мережі будинку.

- Оріана, снідати! - почувся голос матері з глибин будинку.

Дівчина пригладила спідницю і впевнено закрокувала на вихід. За столом вже сиділи брат і сестра, а служниця клопоталась над накладанням сніданку, надрукованого на їхньому домашньому принтері.

- Вау, сьогодні у нас фрукти? А звідки ви дістали сироп для манго? Я думала його неможливо знайти через аварію на фабриці. - здивувалась Оріана.

- Нашому тату все під силу, правда мама? Це я замовила! - задоволено посміхнулась Наталі, облизуючи пухкі губки. Її кучеряве волосся як завжди неслухняно стирчало у різні сторони, а карі оченята сяяли, відбиваючи проміння штучного сонця.

- Тім, тебе ще довго чекати? - крикнула мама.

- Я вже тут, матуся. - промуркотів високий юнак позаду нас. Оріана обернулась і провела радісним поглядом по своєму всього на два роки молодшому братові. Такий вже дорослий і красивий, наче зліплений вмілим скульптором. Мама також оглянула його суворим поглядом сірих очей та навіть зуміла вичавити скупу посмішку.

- Вклади волосся, а то гірше, ніж у Наталі стирчить. - не втрималась вона від коментарів. - Тріа, принеси гребінець, я допоможу синові. - наказала вона служниці. Вже через хвилину мама заплітала каштанове волосся Тіма у колосок, показуючи нарешті всю задумку стрижки, котру він вже декілька років не змінює.

- Ріана, а уяви, що тебе відправлять у кріокамеру, бо ти виявишся настільки бездарною. - з долею знущання промовив брат. Від його слів її наче током вдарило. Цього Оріана боялась ще більше.

- Мама, а так буває? - зашепотіла налякано Наталі.

- Серед таких сімей, як наша, подібного майже не трапляється. Можуть відправити на "поважні" роботи, але щоб у кріо... Серед звичайних людей таке доволі часто стається через недостатню освідченість, особливо серед неблагополучних. Ну і порушників іноді також туди відправляють, як покарання, щоб не витрачати ресурсів. Діти, - важко здихнула вона, приховуючи тривогу, - запам'ятайте, що куди б вас не розприділила система - кожен з вас безцінний член нашого суспільства і для нас з татом ви завжди будете найкращими. - потеплішав голос мами, і вона похапцем обійняла їх всіх разом.

Через пів години вони вже сиділи у автомобілі, який неспішно плив на повітрі, везучи їх до головної зали міста. Над головою світило штучне сонце, дув легкий вітерець, що створювали вентилятори. Оріана тим часом роздумувала над буттям: вони живуть у підземному місті вже більше двохсот п'ятидесяти років, не виходячи на поверхню, адже Земля більше не придатна для життя завдяки їхнім предкам, котрі, осліплені владою та грошима, знищили те, що колись звалось природою, не залишивши живого місця на поверхні. Спочатку вимерли бджоли, потім почались катаклізми, а без запилення рослини вимиралии і потрлху зникали. Почався голод. Їжа стала дефіцитом, на якій мільярди заробляли корпорації. Війни за владу, хаос та розлючений народ, забруднене повітря, пезплідні землі й безкінечні засухи зробили нашу планету схожою на пустелю. Але це ще був не кінець - озоновий шар настільки пошкодили, намагаючись знайти нові планети, придатні для колонізації, що сонце почало буквально спалювати все живе радіацією. Ніхто так і не знає, чи вдалось експедиціям знайти їх, адже більшість так і не повернулись. Лише невеликій кількості жителів вдалось врятуватись, ці люди пішли під землю і почали створювати нове ідеальне суспільство - без війн, хвороб та жадібності до грошей, де існують рівні правила для всіх і ніяких фінансів та багатств. Їх покоління справді щасливчики, що не бачили тих страшних часів, а народились вже за розквіту їх суспільства.

Десятки юних жителів, котрі досягли двадцяти одного року сьогодні зустрінуть свою долю, отримають чіп та план на майбутнє життя, включаючи пару, з якою вони повинні будуть зв'язати все своє подальше життя.  Дуже часто людям не підбирають ідеальної пари одразу і тоді вони зобов'язані бути самотніми до того дня, як система не віднайде ідеальне співпадіння. Лише генетично правильні батьки можуть давати потомство, щоб запобігти хворобам та відхиленням.

Зал був переповнений. Батьки в одній стороні, а діти в іншій. Однак єдине правило стосувалось всіх - білий колір - символ миру та благополуччя.

-Настав час дорослішати, Оріана. Сьогодні найважливіший день, і він не повинен лякати. Система підбере для тебе ідеальний шлях, щоб ти була максимально корисна для суспільства. - прошепотіла їй на останок мама. Сьогодні міг бути їх останній сніданок разом.

- Вітаю вас, мої брати і сестри в цей чудовий день щорічного відбору! - прозвучав в унісон голос президента Вільяма та президентки Катрін. - Ми - нове суспільство, котрому вдалось вижити і побудувати ідеальний світ. Ми раді вітати нових гвинтиків, котрі неодмінно стануть незамінними у механізмі суспільства. Кожен з вас, наша гордість, дізнається сьогодні власне призначення, залежно від талантів, розумових якостей та генетичного коду. З чіпом ви отримаєте індивідуальну консультацію та будете тимчасово підключені до інтелекту, який дасть вам вказівки. Хтось з вас буде навчатись ремеслу, хтось - науці, а хтось стане цінним працівником вже сьогодні, праведно виконуючи призначення перед суспільством. Ми з вами, брати і сестри, люди, котрі створюють, а не знищують, як робили це наші предки. Ми не повторимо більше їх помилок і будемо продовжувати будувати щасливе і здорове суспільство в нашому новому світі!

Оріана з трепетом зжимала записник в кишені, слухаючи надихаючу промову. Позаду сцени вона помітила тата, котрий спостерігав за її реакцією. "Все буде добре" - промовив він одними лише губами.

Від його підтримки у неї стало тепліше на душі. Його кучеряве волосся ніколи не піддавалось причісуванню, як і у сестри, через що зараз хаотично стирчало в різні сторони. Їй чомусь стало страшенно смішно і вона ледь стримала пориви. Тато лишень закотив очі.

Почався неминучий процес. Присутні вишикувались в лінію, кожен підходив до сцени за своєю дозою чіпів. Коліна дівчини почали помітно тремтіти, а серце гулко билось об грудну клітину, змушуючи тривогу все більше здійматись до горла. Ось вже і її черга підійшла. Вона сіла в крісло та нахилила голову. Позаду стояв чоловік у лікарській формі, в руці якого був невеликий пістолет.

- Вітаю, дорогенька! Буде неприємно, але терпимо. - одразу попередив він. Президент та Президентка з посмішкою спостерігали за його діями. Він повільно дістав черговий чіп зі скриньки, обережно вставив його у пістолет та приставив ззаду до шиї дівчини. Вона відчула різку біль і ледь стрималась, щоб не крикнути, однак спрацювало обезболююче і неприємні відчуття одразу ж відступили.

- Пройди в кімнату відпочинку і зачекай кілька хвилин, щоб чіп прижився. Очікуй подальших вказівок. Медсестра проведе тебе. - повідомив чоловік спокійним голосом і вказав на дівчину у дверях, що вели за куліси.

- Знаєш, я також страшенно хвилювалась у свій день. Але я була з робочої сім'ї і така висока посада стала для нас справжнім чудом від системи. - радісно проговорила вона. - Може бути нудота, поки чіп приживається, тому в кімнаті є все необхідне. Просто потрібно трохи потерпіти. - погладила вона Оріану по плечі й видалилась, ймовірно допомагати іншим. Дівчина увійшла у невелика приміщення, що слугувало зоною відпочинку для робітників залу. Присіла в крісло і одразу пошкодувала про це. Нудота увірвалась так різко, що вона ледь встигла добігти до невеликої раковини, скручуючись від спазмів. Сніданок вийшов назовні. Ріана випила склянку води, запиваючи пігулку, що турботливо залишили для неї лікарі.

- Все добре, все добре, ти впораєшся. - прошепотіла вона, заспокоюючись і витираючи сльози.

Відчувались невеликі поколювання в області шиї, однак все ще терпимі, тому Оріана вирішила повернутись у крісло, очікуючи подальших подій.
Голова раптом пішла обертом від картинок, що з'являлись в голові. Їй показували згенеровані сюжети, що будуть її подальшим життям. Система підібрала для неї шлях.

Проте зображення були нечіткі, ніби їх хтось розмив перед тим, як відправити. Оріані здалось це дивним, адже мама розповідала, що одразу побачила службу, та й Мія також. Невже збій? А може те, чого дівчина боялась найбільше? Ні, потрібно просто зачекати! Але нічого не змінювалось. Вона бачила картинки, що їх закривала прозора пелина. Паніка охоплювала її, змушуючи піднятись і обійти декілька кіл навколо крісла. Приймати долю вона відчайдушно не бажала.

- Вітаю вас в системі, Оріана Моріц, система не змогла визначити ваше призначення, а отже вас буде відправлено у кріокамеру для збереження вашого тіла до часів, коли Землю можна буде заселити знову. Найближчими хвилинами до вас прийдуть лікарі, тому очікуйте в кімнаті. Якщо у вас є запитання, я готовий вам допомогти. - промовив голос в голові.

- Чому система не знайшла для мене ніякого шляху? Невже я настільки безталанна? - у відчаї промовила дівчина, хапаючись за голову.

- Не завжди кріокамера означає безталанність. Я можу надати вам аналіз, що може прояснити ситуацію. Для підвердження дайте згоду на розголошення.

- Даю! - впевнено відповіла вона.

- Ваші розумові показники - середні, отже навчання науці буде для вас непосильним. Фізичний стан - задовільний, однак недостатньо розвинутий для ремесла.  Ваша емоційна складова - меланхолік, холерик, що означає нестабільність рішень та спонтанність. Адаптованість в суспільство - нижче середнього. Ваша таблиця талантів - невизначені, що означає мінімальну користь ваших навичок для сучасного суспільства. Аналіз означає, що ваша користь для сучасного суспільства не є значимою, а отже в умовах дефіциту запасів ресурсів було прийняте рішення грузити в сон подібних вам членів суспільства до настання часу, коли буде винайдене рішення для виходу на поверхню. Чи є у вас ще питання?

Оріана слухала інформацію про себе, наче вона звучала про когось іншого, чужого, а не про неї саму. В школі вона і справді не була найкращою, але непогано вміла малювати та любила писати. Спорт її дійсно ніколи не цікавив, та й комунікабельністю вона особливо не виділялась, щоб завести купу друзів. Сестра замінила їй весь зовнішній світ, а маленька книжечка в кишені - друзів і бабусю, яку вона любила більше всього.