Вона взяла волю в кулак і направилась на вихід, адже сидіти тут постійно не було виходом. Лише зараз дівчина зрозуміла, що спрага та голод страшенно мучили її. Оцепиніння страхом поволі відступало, а отже прокидались і відчуття. На вулиці стояла тиша, де-не-де чувся спів пташок. Оріані хотілось спостерігати за цією красою вічно, вдихати повітря, лежати на траві і вивчати невідомих тварин, однак потрібно шукати шлях додому.

Вона пройшла кілька метрів попід стіною, насторожено роздивляючись обстановку. Спочатку почувся гуркіт від топоту. Потім вона помітила рух. Це виявилось стадо  оленів, що гналось містом. У дівчини навіть дихання перехопило від цих дивовижних граційних створінь, що навіть не звернули на неї уваги, пробігаючи повз. Вона не одразу зрозуміла, що варто було б сховатись.

Через секунду вона побачила, що стало причиною бігу тварин - величезний звір, якого їй навіть уявити було важко. Він наздогнав одного з оленів та загриз просто у неї на очах, розриваючи на шматки тендітне тільце, забризкуючи все навколо кров'ю. Своїми волохатими руками, він наче людина тримав шматки м'яса, з пащі текла багряна рідина в перемішку зі слиною, а очі чорні, великі і навіжені. Ззовні це чудовисько нагадувало горилу, однак страшну і дику, кровожадну, з гострими іклами, як у тих Церберів. Як тільки Оріана зробила крок назад, чорні очі перевели погляд на неї. Вона відчула холодок від смерті, що дихала їй успину.

Дівчина зі всіх сил рванула геть, сподіваючись обхитрити створіння так, як зробила це з переслідувачем раніше, одначе варто було їй звернути за поворот, як істота наздоганяла її за лічені секунди. Тоді вона пішла на відчайдушний крок і покликала, що є сил на поміч. Її голос зірвався, ноги плутались, від болі зводило стопи, однак вона не могла так просто здатись. Хтось міг би її почути, хтось міг вижити у перестілці і не важливо, яка сторона її забере, аби тільки вижити.

Раптом вона перечипилась за корінь і впала, виставивши руки вперед. Одну руку прорізало гострим болем. З долоні стирчав гвіздок, що пройшов наскрізь. Монстр наздогнав її і повільно наближався, дивлячись на свою жертву згори в низ. Слина стікала з його пащі, темні очі виявились ще більшими зблизька, а зуби гострішими. Він нахилився зовсім близько до неї та почав обнюхувати, наче вивчав. Коли створіння опинилось просто над нею, здоровою рукою Оріана різко дістала ножа і встромила істоті в шию, змушуючи ту відступити. Воно закричало від болі, витягло зброю і відкинуло подалі. Це дало дівчині кілька секунд, щоб піднятись і спробувати відійти подалі, однак чудовисько тільки більше розізлилось і за кілька секунд опинилось поруч з дівчиною, хапаючи її за ноги і підкидаючи високо над землею.

Оріана закричала, закрила очі, очікуючи смерті, як раптом почула звук вистрелів. Монстр завив, кидаючи дівчину, наче іграшку на землю. Повітря вибилось з легень, і лише через те, що висота не була занадто великою, їй вдалось вберегти власні кісти. Істота кинулась на нападника, однак той успішно вистрелив їй ще кілька раз у голову, пробиваючи череп, від чого створіння вповільнилось. Моменту виявилось достатньо, щоб невідомий підбіг і споров черево монстру. Внутрішні органи випали на зовні, врешті вбиваючи тварюку.

Оріана з полегшенням видихнула, прилягла на траву і закрила очі. Їй хотілось скоріше померти, щоб не відчувати цього їдкого болю. Невже життя назовні може бути лише болючим? Все навколо намагається нашкодити їй, викрасти, з'їсти. Бункер, ось де їй буде безпечно, і нехай вона буде підземним щуром, однак жива і щаслива. Дівчина зжалась у клубочок, прижимаючи до серця хвору руку, з якої все ще стирчав гвіздок, і заскавчала, як підбитий пес.

Вона чула, як невідомий рятівник наблизився до неї.
- Йти зможеш? - запитав знайомий голос. - Бачу ти змінила стиль, тепер хоч на людину схожа.

Він жартував, той, хто і був причиною її страждань, той, хто розбудив її, а тепер він жартує. Йому смішно, а Оріану ще більше рвало на шматки з середини. Вона не бажала відповідати, хотіла стати травою і залишитись у цьому місці навіки.

Хлопець присів, уважно оглядаючи все тіло. Значних пошкоджень не видно, лише з рукою щось, наче предмет миталевий видніється. Він різко схопився за руку, силою піднімаючи ближче, щоб огледіти маштаб. "Може бути зараження, потрібно обробити." - подумав він про себе. Легким рухом дістав гвіздка. Дівчина закричала від болі, вириваючи руку і відповзаючи подалі. Вона знала, що немає сенсу втікати, адже у нього зброя, але краще б він її застрелив, а ніж мучив.

- Якщо ти не даси мені завершити, то почнеться гангрена і твоя рука просто згниє. Ходімо до автомобіля, вставай.  - спокійно промовив він.

Почуття переповнювали Оріану, їй хотілось кричати, плакати, вбити цього грубіяна і повернутись додому, але вона слухняно піднялась на ноги, похитуючись. Її образу підхопили, даючи встояти на ногах. Вони повільно побрели в сторону місця, звідки так відчайдушно втікала дівчина.

- Кеп, ви як? Я знайшов її. - запитав він у рацію.

- Ікс та Рем вже в дорозі на базу, з ними й інші вирушили. Я чекаю тебе зі Свеном. Ікс втратив багато крові, тому не впевнений, що він доживе, а Рем здається жити буде. - відповів тихий голос з тієї сторони.

- А ти як, брат? - почулась тривога в його словах.

- Думаєш я так просто кину тебе, хробак? Це просто укус, буду шрамами хвалитись потім.

Оріана уважно слухала розмову, щоб триматись при свідомості. Її ноги вже не слухались і в більшій степені її просто тягнув хлопець. На горизонті вже виднілися люди, точніше їх тіла. Кілька нападників, Цербери, однак чсе ж маштаби виявились не такими жахаючими, як уявляла собі дівчина. На диво вони звернули від тієї вулиці і направились у вцілівшу будівлю. Напевне це був кінотеатр колись.
В середині все ще лежали шматки червоних килимів, старі вивски за пластиковими рамами, та штучні пластикові квіти. Природа сюди майже не дісталась, лише мох на вологих стінах. Вони прослідували в глибину, в один з глядацьких залів, що став притулком для інших. На вкритих пилом м'яких синіх кріслах лежав Кеп, а поруч сидів похмурий Свен. В залі було темно і лише світло ліхтарів допомагало розгледіти шматок вицвівшого екрану, на якому колись показували фільми.

- Ви прочесали територію? Все чисто? - запитав грубіян.

У відповідь Кеп підняв великий палець уверх, продовжуючи копатись у своєму пристрої.

- Є аптечка, Свен? - запитав хлопець, допомагаючи Оріані приземлитись на крісло поруч.

Чоловік одразу підняв погляд на пару і скочив на ноги, беручи до рук скриньку з червоним хрестом. Дівчина перевела погляд на перебинтовану ногу Кепа, з якої ще виступала кров. На свою руку їй було страшно дивитись.

Свен обережно взяв її долоню та оглянув. Потім посвітив ліхтарем, вивчаючи рану.

- Треба зашивати, але у нас нічого немає. Кістки цілі, тільки от зараження може піти. Подай ось ту прозору пляшку мені, малий. - наказав він грубіяну. Той слухняно виконав вказівку.

- Зараз буде боляче, на ось, зажми між зубами. - подав він їй клубок ниток. Оріана налякано зчепила щелепу навкого ниток. Біль від спирту було не описати словами. В очах потемніло, а у вухах заклало. Дівчина чула лише бій свого серця, такий швидкий, наче вона бігла на шкільному марафоні. Її кілька раз вдарили по щоці, приводячи в почуття. Синець під оком нагадав про себе, але його не порівняти з тим, на що було схоже відчуття, що ширилось всім тілом від лівої долоні. Вона не втримала жалібного крику.

- Як довго нам чекати, поки вони повернуться? - запитав грубіян у Свена.

- Завтра вранці повинні бути тут. Ніч треба перечекати, бо Цербери можуть влаштувати засаду знову. Ну і не забувай про Нічників, з ними краще нам не пересікатись, тому будемо тут сидіти до ранку. Тимпаче запаси в нас ще залишились, не переживай, малий. Он глянь на Кепа, йму ледь ногу не відгризли, але сидить грається. - посміхнувся Свен.

Його оптимізм заспокої хлопця, а от на гостю було важко дивитись. Вона була ледь жива, сиділа з пустим поглядом, поки Свен посипав її руку обезболюючим порошком і перемотував бинтом. Здавалось, що вона ось-ось розсипеться на сотні крупинок. Він протягнув їй флягу з водою, але та навіть пальцем не поворухнула, щоб взяти її. Тоді він силою залив їй у горлянку кілька ковтків рідини і взявся тримати ліхтар, поки Свен очищував її раніше тендітну, а зараз вкриту дрібними кривавими ранами шкіру стоп, в яких застрягло скло та гостре каміння. "Так ось чому вона ледь ступала, поки вони йшли до зали." - подумав про себе хлопець. Дивно, що Свен зрозумів причину одразу, знаючи тільки, що вона боса втекла від них. Все ж він чудовий лікар!

Оріана спостерігала за візерунками на стінах, намагаючись придумати план втечі. Це її останній шанс, а отже необхідно ним неодмінно скористатись. Хлопці примостились на маленькі диванчики і тихо щось обговорювали. Зовсім скоро вони вже спали, поки Оріана лише прикидалась. Рахувала секунди, вичікуючи часу, коли всі троє будуть в глибокій фазі сну. Кеп тримався найдовше, однак виснаження дало свої плоди і він вже годину мирно сопів над своїм приладом. Оріана ж не видавала більше а ні звуку. Вона крадькома підхопила черевики і безшумно покинула залу. На вулицю дісталась все ще прислуховуючись до тиші.

На хвилину вона завмерла, вид нічного неба, яскравих зірок та сяйва повного місяця перехопив її дихання. Вона присіла додолу, торкаючись вологої трави, вкритої інієм. Дівчина була щаслива, що зараз стояла взутою у ці незручні черевики, а не в балетки, від яких ноги б одразу отримали переохолодження. Нічну тишу розірвав пронизливий крик пташки. Судячи з голосу, вона була доволі значного розміру. Оріані не хотілось зустрітись з черговим звірем, тому вона направилась в сторону бункеру.

- Далеко зібралась? - окликнув її набридливий  голос позаду. Дівчині не потрібно було повторювати двічі,тому вона просто почала втікати. Однак тіло потребувало відпочинку і вона ледь могла переставляти ноги. В результаті за кілька секунд їй вже перегородив дорогу грубіян. Почувся черговий крик пташки.

- Чуєш цей звук? Це - Нічник. Вони відчувають запах животинки і заманюють жертву в пащу вогником, який викликає галюцинації. Хочеш стати його обідом? - міцно схопив він її за плечі. - Яка ж ти набридлива, навіть поспати не дасиш!

- Я краще здохну від монстра, а ніж залишусь з вами! Відпусти мене додому! - не втрималась і прохрипіла чужим дівчина, вириваючись з рук хлопця, однак той зжав її ще сильніше.

- Чекай, я правильно зрозумів тебе? Схоже ти ще не зрозуміла, хто тут ворог, а хто друг! - прошипів він. - Як ти ще не догнала, що вони тебе хотіли вбити в газовій камері, дурепа ти наївна. Твої щури хотіли тебе позбутись, а потім пустити на переробку сировини.

- Я тобі не вірю! Ти брешеш, щоб я не втікала більше! - промовила Орана, намагаючись звільнитись від оков.

- Так? А чому ж ти тоді тут дихаєш, якщо твої легені повинні були згоріти від повітря поверхні? - серйозно запитав він.

- Про що це ти? - втомлено відповіла вона.

- Мутація в твоїх генах дозволяє тобі жити тут. Як ти не розумієш, що твоїм бункерним щурам легше позбутись тебе, а ніж дозволити тобі відкрити правду, що поверхня придатна для життя. От тільки вони не врахували, що Земля змінилась, і лише такі, як ми можемо на ній жити, з мутагеном, що робить наше тіло витривалим до рівня радіації. Все навколо тебе - це наслідки еволюції. Планета відновила себе після багаторічних катастроф.

- Яка ще мутація? Для чого їм знищувати своїх? - не вірила своїм вухам Оріана.

- Твої щури не можуть вийти на поверхню, бо одразу згорять. Вони знають, що тут є люди, бабільше, вони постійно підтримують доволі вигідні торгові зв'язки з деякими племенами. А вам лиють у вуха брехню. Але от тільки вони не врахували, що такі мутагени, як у тебе, іноді все ж з'являються у новонароджених. Ви - загроза, тому що ви можете відкрити правду про поверхню, можете дати потомство, таке, як ви самі.

- Я майже повірила, тільки от є одне але - підбір партнера робить система, і якщо б вони бачили цей ген, то просто б залишили таку людину самотньою, прикриваючись генетичним розладом чи щось таке. - впевнено глянула йому в темні очі Оріана.

- Якщо я не помиляюсь, то у вас всіх непотрібних або присипляють, або вбивають, бо все ж простір і ресурси у вас не безкінечні, навіть якщо технології дозволяють лікувати людей. Ти ніколи не думала, чому "непревилігійованим" дозволено мати не більше двох дітей? Від приросту буде залежати смертність, а отже іноді з відбором вбивають не лише мутантів, а й просто дітей, в сім'ях яких є дитина, яка не подає надій для будь-якої із запропонованих професій. Ви просто непотріб, який згодом стане добривом для ферм. Ясно тобі тепер, щуреня? - наблизився він до неї критично близько і погладив велими пальцем синець, який раніше сам випадково і зробив. Йому стало фізично гидко від самого себе, адже він не розраховував, що дівчина почне ставити палки в колеса, а навпаки буде рада, що її врярували. Але схоже вона свято вірила у своє суспільство. Як безнадійно!

- Що ви зі мною зробите? - запитала Оріана, все ще стримуючи почуття паніки, котре мимоволі душило її.

Неподалік почувся крик пташки, і коли вона повернулась на звук, то не одразу зрозуміла, що перед нею. Вона бачила вогник, схожий на зірку. Його тримала в руках людина, точніше дівчина у синій формі. Краєм вуха вона чула щось про погляд, хлопець намагався її розвернути, однак Оріана вирвалась, відштовхнувши  від себе набридливі руки. Її цікавила лише та дівчина в синій формі.

- Привіт сестричко. Я так скучила. - почула вона до болі знайомий голос.

- Мія? Мія, це справді ти? Але що ти тут... - обірвалась вона на половині, бо її вкотре потягнув за хвору руку набридливий грубіян. - Відчепись! - відволіклась нарешті Оріана від сестри, переводячи погляд, повний злості на хлопця. Рука почала кровоточити, змочуючи кров'ю пов'язку.

Його очі були щільно закритими, а вільна рука тримала пістолет, направлений на її сестру.

- Послухай, це Нічник, він тебе заманює. Це не те, що ти бачиш, це галюцинації. Закрий очі і тримайся біля мене. - наказав він Оріані.

Однак вона не могла повірити і повернулась назад до сестри.

- Орися, ходімо зі мною додому, я тебе проведу і ми будемо жити разом, як і мріяли колись. - протягнула їй руку сестра.

- Мія, - схлипнула дівчина, - де ти була всі ці роки? Чому ти мене покинула? Ти обіцяла, що повернешся! В той ден, коли ми з тобою прощались, що ти мені тоді сказала? - крикнула Оріана.

Дівчина вихопила пістолет у хлопця і нажала на курок, стріляючи сестрі просто у груди. Колись вона таємно тренувалась з Мією стріляти, і хоча самій Офелії це не подобалось, вона могла провести більше часу з сестрою.

Істота зірвалась на крик і налякано полетіла геть, забираючи світло зірки з собою.