Прибийте мене за цей вірш...

просто веселка

. . . . . . . . . . . . . . . Я завжди називаю себе атеїст, Та прошу вибачення у Бога... Священик їсть ковбаси в піст І просить в Ісуса лише допомогу... Студент скидає гроші на дрони, Хоча до стипендії ще - далеко... Депутат кайфує в тихому морі, Думати про війну йому не треба! Учні страждають у школах, Працює нова, шкільна програма! У міністерстві освіти роздори, Зменшення зарплат - це драма... На вулицях всюди п'яниці, Вчені й поети йдуть на фронт... Злодії гуляють біля в'язниці, Життя в Україні - дивне кіно! . . . . . . . . . . Начиталася новин, тікала на вулиці від якогось п'яного мужика, посиділа над уроками свого брата і всьо, мене прорвало...

2023-02-07 21:47:57

12

5

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (5)

Микола Мотрюк

Це все правда... А злодії не тільки ходять повз в'язниці, вони ще й їх утримують, тобто утримуємо ми - звичайні люди, а начальники нічим не відрізняються від самих в'язнів... Хоч іноді й в'язні бувають людянішими... чи, навіть, невинними...

Відповісти

2023-02-07 21:53:34

1

просто веселка

@Микола Мотрюк це доволі сумно, але сподіваюся з часом ця тенденція зникне

Відповісти

2023-02-07 21:54:27

1

UAladdin

Просто прям в серце.. Розумію..

Відповісти

2023-02-08 06:30:15

1

Схожі вірші

Всі

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

52

13

2932

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

4105