Принцеса.
просто веселка
Під деревом сидить принцеса, На вітру розвівається волосся. Очі підняті високо в небо, Обличчя поціловане сонцем. Жде вона принца свого на коні... "Ах, які прекрасні були ночі!" Так ніжно він усміхався тобі, Дивлячись на небо в зорях. Їхня зустріч відбудеться швидко, В унісон заб'ються гарячі серця... Як історія відбудеться, буде видно, Головне, що зараз його цілує вона!
2021-12-22 13:40:48
5
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Володимир Андрейків
Гарно
Відповісти
2021-12-25 14:45:08
1
Володимир Андрейків
Реально дуже гарно, навіть вивчу напам'ять
Відповісти
2021-12-25 14:47:25
1
просто веселка
@Володимир Андрейків максимально пасібки за таку високу оцінку ✨☕✨
Відповісти
2021-12-25 15:17:15
1
Інші вірші поета
За мистецтво - пролита не одна крапля крові. Люблю. ... Мир.
Інші поети
Роман Тихий
@volodimir_romanenko
BON BON
@bon_bon_c0xu
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
3840
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11353