"""
А ти дальше тривожиш душу, Хоча я для тебе - ніхто... Зі сльозами кусаю холодні губи, Моє життя - невтішне кіно... А ти дальше мене ніжно вбиваєш, Своєю вічною зимою... Я вже давно нічого не відчуваю, Адже колись була весною.
2022-11-28 19:49:36
6
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Микола Мотрюк
Любимо тих, хто нам робить боляче... Часто думаємо, що ця людина нас розуміє без слів, що це саме та людина... рідна душа, друга половинка... Відкриваємо всі свої таємниці, ділимося всім... думаємо, що нас ніколи не покинуть... Але пазл може не скластися... і щонайгірше - не можемо ту людину забути... І продовжуємо страждати... згорати... згорати дотла... люблячи й ненавидячи водночас...
Відповісти
2022-11-28 20:30:34
1
просто веселка
@Микола Мотрюк дуже гарно сказано, життєво та сумно ✨👏✨
Відповісти
2022-11-28 20:33:08
1
Схожі вірші
Всі
Why?
I was alone. I am alone. I will be alone. But why People always lie? I can't hear it Every time! And then They try to come Back. And i Don't understand it. Why?
61
4
8273
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11235