Вірш про партизана...
А я - воїн, що ховається в тиші, Про мене не напишуть в газетах. Я крадуся немов сірії миші, А їм як відомо, співчуття не треба! А я - воїн, який б'ється вночі, Денне світло - мій головний ворог! Я давно живу від зорі до зорі, І завжди в чорному, немов ворон! А я - воїн, чиє ім'я не знає ніхто, Та про мене ходять легенди... Моє життя, наче страшний сон, Не приміряйте його на себе! А я - воїн, який живе нелегально, Офіційно ніде не зареєстрований. Не треба розповідей про моральне, Адже я - дияволом поцілований! . . . . . . . . . . Читала вірші про воїнів з ЗСУ, а про партизанів не бачила ні одного...
2023-03-10 22:53:49
15
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Микола Мотрюк
Так... Бо після примірки одяг вростає в шкіру, з якою прийдеться його зривати... якщо ще буде не пізно...
Відповісти
2023-03-11 00:52:44
1
просто веселка
@Микола Мотрюк і не факт, що його вдасться зірвати
Відповісти
2023-03-11 09:05:47
1
Схожі вірші
Всі
Тарантела (Вибір Редакції)
І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽
43
33
8723
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11837