Дивна філософія.

просто веселка

Озернись навкруги, Що чекає на тебе? Звільни свої думки, Які опускають небо... Відпусти каміння з душі, Нехай не тягне на дно! Прочитай мрії дивні свої... Летіти, час настав давно!

2022-10-31 21:06:43

8

6

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (6)

Сандра Мей

@просто веселка А для мене дивно постійно думати. Я взагалі рідко( майже ніколи не думаю що писатиму). Звісно в процесія думаю , що написати, але моя основа це відчуття, які треба файно подати)😅

Відповісти

2022-10-31 21:11:16

1

просто веселка

@Сандра Мей ооо файний підхід, а я занадто часто думаю. Іноді буває, що оточуючі до мене кричать, а я їх не чую, бо задумалася про щось своє. І вірші - це для мене можливість викласти свої думки:)

Відповісти

2022-10-31 21:12:47

1

просто веселка

спасибі, постараюся віддатися почуттям 😌

Відповісти

2022-10-31 21:14:38

Подобається

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

5235

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12990