Quizá era yo...
Las notas de aquella sonata invernal se balanceaban en mi corazón bailando aquel vals interminable. Los susurros casi imperceptibles del aire que se filtraba por la pequeña abertura de alguno de los ventanales del palacio me hacian estremecer contando me sueños de una primavera olvidada. Todo parecía normal, quizá era yo la extraña, aquella a la que se le aceleraba el pulso al levantar la cabeza y mirar su reflejo. Quizá era yo la rara que se dejaba llevar por una melodía solamente existente en su cabeza. Quizá era yo la intrépida que deseaba volar. Quizá era yo la soñadora que teniendo un príncipe a sus pies, quería al dragón. Aquella a la que le dijiste loca, quizá era yo.
2020-07-15 13:53:20
3
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Yoongaboonga 7u7
Me encantó que escribas en español ya que hay muy pocas personas a qui en esta aplicación que escriban español 💖😊
Відповісти
2020-07-16 03:28:25
Подобається
Adara Halley
@Yoongaboonga 7u7 Jaja Si ya pude ver eso. Gracias. ♡
Відповісти
2020-07-16 06:34:01
1
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5681
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4823