Забери мене
valery
Я пам’ятаю той вечір — холодний, німий, Де вітер шептав мені вічну журбу. Сиділа, тремтіла, вдивлялась у простір, Лічила хвилини під свистом вітру. Я пам’ятаю, як пальці тремтіли в пітьмі, Як серце стискалося в болю й тривозі. А ти налякалась, ти тут же прийшла, Притисла до себе, врятувала від прірви. Я в очі дивилась, намагалася збагнуть: Ти теж це відчуваєш? Скажи хоч слова! Мені здавалося — щиро, але ти не бачила, Як душу мою обпікала біда. Я сумую. Мені боляче. Знов я одна. Я так прив’язалась, боюсь до глибина. Благаю, забери мене, обійми, Не дай цьому болю палити зсередини. Дозволь мені зникнути хоч на мить, хоч на ніч, Нехай час завмре, хай не плаче небесна блакить. А якщо я піду у холодну пітьму — Хай шепіт твій гріє мене на вітру.
2025-04-02 13:15:24
3
0
Інші категорії
Соціальні Пейзажні Сумні вірші Ода Для дітей Філософські
Інші поети
Схожі вірші
Всі
وردةٌ قبِيحة
تُومِي.
و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟
55
10
3580
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12706