Думки про життя
Aleksis Wind
Жінки плачуть. Чоловіки сміються. Все як завжди, але чомусь мені сумно. Чи сумно від того, що люди страждають? Чи сумно від того, що вони не розуміють? Життя залежить від нашого гвинта. Як ти його крутиш, як пішла вода. Як проходить олія, по вашим механізмам. Ну ж бо! Налий мені того машинного! У серці протікає суміш бензину. Все як завжди, але в чому причина? У чому причина мого переживання? Боже! Прошу! Закінчи страждання. Люди плачуть. Демони сміються Все як завжди, але тепер мені не сумно...
2020-10-01 19:08:18
5
0
Інші вірші поета
Після зустрічі з тобою літо в твоєму серці Я люблю.. лист до чоловіка
Інші поети
Сніжинка
@Snowflake_UPM
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3610
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11168