гості
Aleksis Wind
Холод пробирав до кісток Навіть коли я була одягнена тепло. Ти знаєш? Я ніколи не любила у голові гостей, Вони завжди приносили зло. Ковтаючи цю порожнечу Я відчувала лише одне. Лише ту маленьку, мерзенну темряву Яка дедалі більше тягла мене на дно. Гості у голові твердили: "стояти!" А серце кричало: "біжи!". Темрява поглинала все більше і більше знову Душою відчуваючи біди. Гості ходили довкола Кричали мені: "співай люба ж, співай!" Я потрапила до цього чортового кола. Так і навіки залишившись живою.
2020-11-17 19:00:20
14
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Aleksis Wind
@Элисандра Благодарю! Мне приятно, что этот стих понравился тебе. Постараюсь кидать сюда своё творчество по больше 😅
Відповісти
2020-11-17 20:17:31
1
Элисандра
@Aleksis Wind конечно твоё великолепное творчество нужно выкладывать больше. С нетерпение жду🌝Ты вдохновляеши меня и заставляешь задуматься🤔
Відповісти
2020-11-17 20:22:13
1
Aleksis Wind
@Элисандра это очень приятно слышать для меня) ❤️ надеюсь заставляю задуматься о хороших вещах ☺️
Відповісти
2020-11-17 20:26:54
1
Інші вірші поета
мої почуття червоні Повернись ми закохаємось знову? Думки про життя
Інші поети
Venera24
@Venera24
Aëden
@jewdiks
Ann Hensel
@d0ntvv0rry
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3817
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
3941