Коли на душі вогонь

Аліна Собакар

Я віришила з тік року сказала це тобі проміння ти є сонце що світло з висоти ти питала знову- знову що трапилося? Ти и чого? Та я боялася те слово люблю тебе все одно мовчала писала не буду говорить як вичула я боялася дуже дуже ніби хвиля 🌊 краде для мене ти небайдужа Але все таки я наважився сказати і важко то було 😔 І справді Ті слова мене з заділи і спазнула як Вогонь я казала тобі мутно Не зрузуміла ти того Але як не знаю ти зрузуміла сенс тих мовах і у грудях тебе защимило ти сказала вибач моя винна Ти подумала що назавжди Ти транш мене ту мить Відчула серденько стрімко твоє б'є Я змогла я це Зробила заспокоїла тебе ти ти важлива зажди оберігати тебе

2024-08-15 22:33:51

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Псина

Ви дуже чутлива людина

Відповісти

2024-08-19 04:05:54

1

Аліна Собакар

@Псина дуже гарно дякую дякую приємно 💖

Відповісти

2024-08-19 04:46:14

1

Схожі вірші

Всі

Тишина ночного неба

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот

46

44

3989

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12927