Satellite

Анна Яровая

C'è un satellite sull'orbita di un pianeta. La sua atmosfera è chiara, bella, netta... Ci vivono gli uomini che hanno pelle scura, E credono quegli uomini nel loro gran futuro... Finché un'asteroide non li faccia svanire. E noi, uomini della Terra, ci potremmo rinvenire... Saremo cancellati dalla faccia del pianeta nostro - Perché l'Uomo è il più grande mostro! СПУТНИК Есть спутник на орбите одной планеты. Его атмосфера - ясная, красивая, прозрачная... Здесь живут люди с темной кожей, И они верят в своё великое будущее... Пока какой-нибудь астероид не заставит их исчезнуть. Так же и мы, люди с Земли, могли бы прийти к этому... Мы будем стерты с лица земли - Потому что Человек - самое большое чудовище!

2021-08-15 10:53:50

7

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Станислав КРАЙНОВ

Спасибо Анна что написали прекрасное произведение. Оно в тысячу раз опередило даже затмило подобно солнцу Купидона.Вы талантливая и одаренная поэтесса.Поздравляю вас с победой.

Відповісти

2021-08-15 13:19:13

1

Анна Яровая

@Станислав КРАЙНОВ Ну Вы сравнили...Ваш Купидон - капитальное произведение, поэма. А здесь малая форма, к тому же открою секрет: итальянцы вообще не признают рифму в стихах...Так что с их точки зрения стих слабоват))

Відповісти

2021-08-15 13:50:59

1

Станислав КРАЙНОВ

@Анна Яровая спасибо за комплемент хотя вопрос о том что лучше и хуже спорный.Дело в том что вы написали большое произведение .Тем более на иностранном языке с переводом .Это большой труд.Так что Купидон в сравнение с ним более хотя это и поэма нельзя считать чем то крупным произведением. Да и ваше произведение намного содержательнее и лучше моего.Больше у вас живых нравственных ярких эпизодов.

Відповісти

2021-08-16 00:37:29

1

Схожі вірші

Всі

Недоречне (UA)

Ай

жодної коми читай як хочеш бо мені байдуже я поет *** я поет тож спалюй все що було до мене минуле — нікчемне бо не існує я поет головний поціновувач твоїх забаганок пізнаю тебе і настане ранок коли ти більше не знайдеш ні мене ні моїх речей я поет тож закохаюсь у самий недоречний час з'явлюсь на твоєму порозі, увімкну джаз і спробую залікувати усі твої рани внутрішні відкриті або навіть рвані а потім просто видалюсь геть бо так хочеш ти я поет тому в мене жодної причини запам'ятовувати якісь адреса там де я був — мене не знайти хіба ж то не у тому краса? тому ми ніколи не програємо це знову я поет тож запитаю тебе про улюблену каву останню прочитану книжку і від чого у тебе безсоння я поет тож можеш відкрито про усі емоційні безодні я поет обожнювач невиконанних клятв що випливають у безмовні драми де слова вже до чорта до рами але потім відбиваються у твоїй голові голосами і не дають спокою я поет тож жонглюю цими дарами може маю талант від народження а може пишу від суму ночами я поет тож наповнюйся моїми речами поглинай мої всесвіти сьогодні за дешево а може і даром проти не буду я поет тож з головою пірнаю у смуток рахую зірки поки ти рахуєш добуток і відчуваю себе трохи інакшим от і все я знаю що ніхто нікого вже не спасе я поет тож ігнорую усі застереження пропускаю крізь себе всі твої твердження не замислюючись чи є в них хоч крихти правди бо я маю себе мені потрібно мати я поет що ніколи не підвладний течіі бо нічий ігнорую навіть свою самобутність бо вона маленький ручій і взагалі — вода повірю у щось — прийде біда я поет тож хочу — не ставлю коми а хочу — увійду у кому в надії зануритись у інші світи якщо загубиш мене то просто зітри із себе бо десь там мені краще я поет тож іноді благаю вимкнути сонце щоб настіж відкрити віконце і насолоджуватись темрявою зовні і у середині себе не хочу нічого світлого відійди від мене я поет тож насолоджуйся мною поки я поруч поки мені є що тобі розповісти бо я прокинусь і захочу залишити все без єдиної вісті я поет з вічно холодними блідими руками цілую тебе своїми губами с присмаком відчаю і зеленого чаю я поет я ніколи не закінчую тому не програю ні тобі ні життю я поет тож зривай з мене одяг але ніколи не побачиш роздягнутим в мене є шкіра та купа дивних сенсів що дуже стягують та з яких я не можу вирватись ти не допоможеш я поет з дуже поганим кровообігом та в цілому з втомленим виглядом можеш слухати мене або ні: мені все одно не стати прикладом у поезії хоча марную на це вже не перше життя і вічно забуваю на чому я зупинився і чому не зупинилося серцебиття але все одно продовжу розкидувати тут занадто недоречні речі ... тому нагадай я вже казав тобі, що я поет, до речі?

46

5

1219

Приходи (RU-UA)

Ай

Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.

42

3

1293