Alex #2
مِنّة
صعب عليا أليكس لما كان بيعد لوحده بالأيام لأني كنت متخلفة بغباء هو مكنش عايز غير صحبه بس يفضل معاه سامحني يا أليكس على الفات اصلي اثبت بجدارة اني مش قد المسؤولية معاك
2020-07-25 22:25:01
11
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Kim Flower
انا حاسة بالذنب تجاه يوبل لأنها في الجنينة بتاعت البيت محبسوة و انا مش عارفة انزل ألعب معاها الفترة ديه، و سايبة الحمل كله على جدو
Відповісти
2020-07-25 22:27:34
1
Kim Flower
بس اصعب حاجة ان احنا ساعات كتير مش بنفعم حيوانتنا عايزة ايه
Відповісти
2020-07-25 22:28:05
1
KIM YONA
متضغطيش علي نفسك ومتقوليش انك مكنتيش قد المسؤلية يمكن سعتها كنتي صغيره ومش حطه في دماغك حاجه زي كده بس كلنا بنغلط وبنتعلم فأكيد هو مسامحك متزعليش💔
Відповісти
2020-07-25 22:29:38
1
Інші вірші поета
عاشقة النوم انا إذا تَحدثَ قَلبي... حافلة رسالة مِن مَن جعلو التراب بيننا سداً #٢
Інші поети
Анастасія
@anast_assia_
Nespassion
@Nespassion
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2169
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12014