Дурна цензура.
Владислав Анубисов
Вона стала новою зовсім, Але вона сходилася з тим, Що цензура забороняє. Відмінні ролики видаляють. Книги шикарні спалює. Нам гівно залишають. Для наївних городян, І з усіх країн Створюють лайно свіже. Нашій країні немає бідніше, Коли шедеври видаляють, На кал вони багато бабла збирають. У всьому Ютуб винен. Заливають марення малих хлопців Роблячи дебілів їх, Щоб їм здохнути самих З-за безстыдства золотий, Їм немає вдома в країні рідній! Нехай Ютуб на час закривають З самих покарають Висіканням дупи жирної, Щоб їм не було життя мирної! Будь вони проклятих зовсім, Цензурникам ютуба всім.
2021-06-04 17:01:55
1
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
RETURN Зігфрід#ВGD
Сильний, рішучий вірш. Вогнище віршик
Відповісти
2021-06-04 22:33:47
Подобається
Інші вірші поета
Валентинів день На весь голос. Молитва знахаря Анубіса від болю і страждань. День победы. (на українська мова)
Інші поети
Марія
@VictoriaLerua
xxhannaxx2005
@xxhannaxx2005
Схожі вірші
Всі
Дівчинко
Ай
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
103
16
5206
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12374