Чому, коли ти йдеш, я плачу?
Ашаннiя
Чому, коли ти йдеш, я плачу І на порозi дощ стiкае знов? В своїх очах вже полум'я не бачу, З прощанням миттю холодiє кров. Чому, коли ти йдеш, обiйма Бережуть тепло коханих рук? Чому в твоєму серцi є надiя, Що помiж нас не може бути вже розлук? Чому твiй погляд вперше, як востаннє, Шепоче найприемнiшi слова? Лише на тебе найнестерпнiше чекання, Менi здається, що такого не бува. Чому у розумi так нескiнченно в'ється Лиш те iм'я, яке з усiх одне? Тому, що два палких, коханих серця Давно назавжди втiлились в одне...
2022-10-23 07:01:46
12
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Натока.
Гарний вірш❣️
Відповісти
2022-10-23 07:47:34
1
Ашаннiя
@Натока. Дякую 🤗
Відповісти
2022-10-23 08:33:18
Подобається
Eneli Fox
Чуттєвий вірш❣️
Відповісти
2022-10-25 06:46:39
Подобається
Інші вірші поета
Бог війни Мої вірші всюди тебе знайдуть Боже, врятуй Моя сім'я - моя фортеця
Інші поети
Сергій Яремчук
@sergey_yaremchuk28
Mateo Torres
@mateo_adrian
Схожі вірші
Всі
Я отпущу с временем дальше ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Так было нужно , я это лишь знаю Ты ушёл как ветра свежости дым Оставив на прощание " прости ", Забрав с собою частичку души Я больше об этом перестала плакать , И начала двигаться дальше забыв Хоть было то лето яркости сладко , Но больше не стану также любить , Хоть постоянно всплывают твои лести фразы , Что мучали глубоко теплотою внутри, Я отпущу с временем дальше И буду двигаться без лишней слёзы, Я не веню тебя за такое решение И понимаю почему было так , Но время летит незаметно Ничего не оставив с собою забрав ...
44
9
2891
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11524