Shout
Vinay Deshlahare
A shout , So loud , No one heard, Then it stopped, The guy never shouted again, The past is inside, He died n hide, Killed everything he had, N became a person that he had never been. After sometime, It came back, He still not shouted, N suffered a lot. No one knows when it will over, But still the past hovers .
2020-06-10 14:23:53
12
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Vinay Deshlahare
@shadowlinxxx morgan thanks
Відповісти
2020-06-10 15:11:41
Подобається
STELLA RAYMOND
Omg, I feel this.
Відповісти
2020-06-24 16:05:29
Подобається
Vinay Deshlahare
@STELLA RAYMOND That's grest
Відповісти
2020-06-25 05:12:55
1
Інші вірші поета
Black forest Genious A mother Maze (only for those who had already read maze runner)
Інші поети
moon
@martina_calihua99
Anjali_ R
@rawatanjali949
breeze_
@breeze_
Схожі вірші
Всі
Forgiveness
МОРГАН РЕЙ
If it wasn't for you, I would have fought the wall to the pain. If you weren't mine, I'd die every night from losing blood. If it wasn't for your faith, I'd have given up a long time ago. If it were my will, I would stay with you forever. If you'd gone, I'd have been the old emptiness. You would have taken my heart, and instead of it there was an empty aperture. If it wasn't for you, I'd blazed in forgiveness. Would have burned to ashes, until ground, I would have until the last healing.
60
4
8052
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11208