Растворяйся в себе
bubosik
Страницы пахнут стишками, Стишки — душа души. Закаты ловишь глазами, А жизнь уходит в тиши. Ты ловишь каждую нитку — Миг, из кучи других. Рисуешь свою открытку — Вклад в судьбы чужих. Хочешь покоя, не так ли? В розовой дымке зари Тонуть, без моря, без страсти, Без сбоку сидящих жюри. Нужно дышать без трубки, Нюхать цветы просто так. Люди по-своему хру́пки, Но делают первый шаг. Делают, чтобы услышать Приливы покоя внутри. Стишки всё дышат и дышат, Ты заново тоже вдохни...
2019-05-27 16:42:18
15
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
bubosik
@Maksim да...я немножко пропала)
Відповісти
2019-05-27 17:24:53
Подобається
Maksim
😊 рад что ты вернулась)
Відповісти
2019-05-27 17:46:50
1
bubosik
@Кай спасибо)
Відповісти
2019-07-10 08:05:01
Подобається
Інші вірші поета
Хвалі Братка
Інші поети
BON BON
@bon_bon_c0xu
Леся
@lesia62
_Sveta_Sveta_
@_Sveta_Sveta_
Схожі вірші
Всі
Пиріг із медом (UA)
Ай
Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.
79
19
2617
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11410