Цупкий папір
Дарина Дорогань
Я звикла на цупкому папері писати І чорному, як закутки страху. Я справді забуваю про норми етики, Коли це заходить до теми поетики. Я пишу кольоровими ручками, Наче вношу в темряву світло. Я відчуваю себе трохи мужньо, Якщо при цьому використовую білилу. Я будую всередині світ ідеалу, Той, що так своїм назвати боюсь. Там немає нічого і тільки нотки нектару З квітів зібраних у полі — не журюсь. Я пишу ні про що і йду в нікуди, Так вже контекст замінили ми сном. Пробач, якщо грубо та я ж не про те, А про листи, що пишу "капсом" до тебе.
2022-01-23 07:53:22
5
0
Інші вірші поета
Запах книжок Глибоке пізнання Сонне місто Як же було добре
Інші поети
EmmaGolfild
@EmmaGolfild
Схожі вірші
Всі
Дівчинко
Ай
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
103
16
4259
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11414