Вірші
Люди щоразу стрічають людей
Люди щоразу стрічають людей,
Вони витрачають на них дні, години.
Одного разу я зустріла тебе
І зрозуміла, що буду вічність жити!
Люди переймаються за взаємність
Інколи ще за любов і безпеку
Мені достатньо погляду твого,
Щоб зрозуміти всю сутність кохання.
Люди переймаються за швидкість,
Раціональний розвиток, «не поспішити».
Я ж з тобою забуваю про значення«час»,
Ми пливемо своєю течією життя.
Люди часто забувають про кохання,
Беручи зайвий келих вина…
Ми ж розпалюємо щодня це багаття
Палкої любові, турботи й пізнання.
Люди знаходять з-поміж себе рідних
Один для одного, мов нерозлучні.
Для мене ж найрідніше твоє серденько,
Твої міцні обійми й палкі кохані вуста.
Так би й спала з тобою до ранку,
Вкутавшись лише в твої обійми.
Знаю, що буде це не востаннє,
Коли я зізнають в своєму коханні..
2
0
87
Ще не війна
Яке гарне світло
На цих жовтих стінах
І яке ласкаве сонце,
Що проникає крізь скло.
Захід сонця стає холодним
І кольори стають не такі.
Через вікно не побачу світ,
Він буде не таким.
Сьогодні йде запекла війна
Всю пиху і підступність показує ворог.
Ми молимось за сім'ї й небеса,
Кожного дня, готуючись до бою.
Огортає паніка серце
І страх за ближніх своїх.
Спостерігаючи за синім небом,
Наповнюю його нічим.
Вірю в прийдешні сили
І справді сонце ще сходить.
Серце пронизує мелодія
Ніжна і сповнена миром.
7
0
246
Впустила нить
Мені здається я випустила нить,
За яку так сильно трималась.
Здається навкруги все сізо-страшним
І інколи абсолютним обманом.
Я випустила ту срібну нить
І падаю сама до безодні.
Пробач, не зміг вберегти,
Те, що Ти називаєш любов'ю.
Пробач, я чесно, не знала,
Що буде такий от кінець.
Я в безодні почуваюся мляво,
Не бачу ні ниті, ні світла, Отець.
"Де ти?" - кричу я крізь тумани,
"Де ти?" - відбиває в ехо цей ліс.
Я заблукала в клубку ночі цієї,
Не можу знайти я Тебе, відізвись!
Мене веде непомітний Взірець,
Він шепче дорогу на вухо.
Він каже мені: "Це не кінець,
Ти маєш мене тільки слухать."
Прямую за голосом таємним і тихим,
Що так прориває наскрізь.
Здається я бачу світла меркання,
Здається, я пізнаю власну душу.
- Не звертай на ліво, прямо іди,
І весь час — не тільки зараз,
Іди по стовбуру міцному й товстому,
Не звертай на гілля неправдиві й ламкі.
Я слухаю Його, Йому я служу,
Нехай і зараз не завжди з Тобою.
Я серцем і духом віддаюсь лиш Йому
І вірю, що спасіння Його обрету.
7
0
219
Поряд
Поплач зі мною, будь ласка,
Спустись трохи нижче до мене,
Як я потребую зараз твою ласку
І клаптик ясного неба.
Я прошу, не йди, ще не час,
Лишись, побуть ще трохи зі мною.
Я знаю, для тебе це зовсім не важко
І я не хочу відчувати іншого поряд.
Відкрий для мене слово своє,
Я знаю любов твоя вища за все.
І ти так прагнеш втішити мене,
Що серце завмирає, на колінах тепер.
Я плачу з тобою, ти таки поряд,
Відчуваю присутність твою.
Я знаю, не лишиш щоб не було,
Ти збережеш квітку малу.
Вберігаєш від самої себе,
Що так хоче поквитатись з тобою.
Та ти всемогутній отець, мій борець,
Мене окриляє, що ти завжди поруч.
6
2
253
Цупкий папір
Я звикла на цупкому папері писати
І чорному, як закутки страху.
Я справді забуваю про норми етики,
Коли це заходить до теми поетики.
Я пишу кольоровими ручками,
Наче вношу в темряву світло.
Я відчуваю себе трохи мужньо,
Якщо при цьому використовую білилу.
Я будую всередині світ ідеалу,
Той, що так своїм назвати боюсь.
Там немає нічого і тільки нотки нектару
З квітів зібраних у полі — не журюсь.
Я пишу ні про що і йду в нікуди,
Так вже контекст замінили ми сном.
Пробач, якщо грубо та я ж не про те,
А про листи, що пишу "капсом" до тебе.
5
0
292
Друзі
Я хочу писати про друзів,
Такі важливі для мене ці люди.
Спогадів з ними повний кузів
І кілометри непройдених днів.
***
Ти старший не на рік і не два,
Десь більше ніж на пів життя.
Та чи поставало це проблемою
Ходити по вулицях в двох?
Мене часто вражають промови,
Що лунають від серця твого.
Бувають моменти невиліковні
Та з тобою на це всеодно.
З слів я вичерпую мудрість,
А інколи просто сміюся.
Так подобаються наші розмови,
Що зав'язуються трохи безглуздо.
***
О, ця людина окрилює всіх!
Та, що зветься просто щасливо.
Для мене ти сонце, зорі і мить,
Ти відкрила все і навіть більше!
Всі ці дрібниці життя
Ми розбирали тільки з тобою.
І вгамували гамір в своїх думках
Лише словом сказаним з любов'ю.
Думаю знаєш ти більше ніж інші,
А може, власне, не в цьому справа.
Просто хочу вкутатись в обійми вічні,
Щоб не впасти назад у провалля.
***
Я хочу сказати про ту,
Що обійняла в потрібний момент.
Коли інші не стояли поряд,
А йшли десь геть уперед.
Мене вражає наскільки ти ніжна,
Така тендітна і сувора водночас.
Ти справжній лідер - тут без лапок,
Надихає сила твоя і могутність.
Знайомі ми ледь не з садочка
І довго йшли однією тропою
Та до моменту обраним Богом
Ми повернуті були спиною.
***
І як же багато я маю
Маленьких друзів моїх,
Які вписались в життя не спонтанно,
Які наповнюють його "своїм".
Це та дівчинка з клубу кумедна,
Що любить дуже котів
І подружка її чудненька,
Що пише без зайвих слів.
Це і та, що фотоапарат свій тримає -
З нею відчую подвійне життя,
Пильно стежу за нею в екрані,
І пізнаю буденність буття.
***
Люди бувають на мить чи на час,
Так як Бог повелів: прийшли і пішли.
Та ці затримались в моїх думках
Не на годину, а на ціле життя.
6
8
251
Сонне місто
Таке сонне місто в суботу, вранці,
Люди зівають і кудись спішать,
А деякі, як на голках, чекають відправки —
Їхні очі палають й горять.
Я сиджу серед людей і не розумію,
Чому життя таке швидкоплинне
І в чому секрет існування мого.
***
Всі спішать на крайній трамвай,
Що насолодитись миттю довше.
***
Таке сонне місто в суботу, вранці,
Пронизую його крізь пальці.
Люди дивляться і не знають,
Що чекає їх далі, а потім...
Вони розгубились і десь заблудились
В пізнанні своєї свідомості.
Як жаль тих людей, які не знайшли
Дороги назад чи початкову точку.
Та власне, з чого почалось отаке от блукання?
З цікавості дикої, а згодом пізнання
Страхіття того, що чекає, тримаючи за пальці.
Таке сонне місто в суботу, вранці...
7
3
213
Від серця аж до людей
Щоб не було — малюй і живи,
Щоб не було — вічно твори.
Як би не було на серці пусто,
Нехай на полотні фарба ляже густо.
Нехай заграє там симфонія
Баха чи Людвіга ван Бетховена.
Моцарта, а може і Скорика
Буде пронизана твоя риторика.
Риторика рук, що постійно працюють,
Як вічний двигун — мазки ті танцюють.
Ти так винаходиш кожен шедевр,
Що лине від серця аж до людей.
6
2
299
Запах книжок
Люблю запах старих книжок,
Коли так мало можна сказати.
Легше просто закритись в кімнаті
І водити пальцем по карті.
Чому так важко вранці
Вдихати вологе повітря в легені?
А як же заспокоює аромат чаю,
Коли дивишся у даль недалеку.
***
Я йду містом і сподіваюсь
Побачити когось знайомого в лице,
Зупинитись і отак привітатись
Під таким холодним осіннім дощем.
Я справді чекаю на диво
І виглядаю інколи надзвичайно щиро,
Інколи, правда, вибиваюсь з колії,
Через що замикаюсь і нікуди не хочу виходити.
***
Мені справді тяжко ігнорити,
Коли людина так часто пише,
Тому краще в мережу не заходити, —
Кажу я собі щогодинно.
Та після кожного такого словечка,
Забуваю про його існування.
І на перше сповіщення з "тележки",
Відключаю телефон від розетки.
***
Уривки спогадів і сподівань
Я для тебе відкрила сьогодні.
Тепер гасне світло і кімната пуста,
Де ж ділась та, яку ти шукав?
7
2
212
Помічаєш?
Ви помічаєте, яке гарне небо вранці?
Таке морозне і сизе — холодне
Помічаєте, які прекрасні заходи сонця?
Кожен особливий і геть не схожий на інший.
Чи виходили ви на світанку,
Ще коли ледь іскріє сонце,
На своє улюблене місце в парку,
Щоб побачити як ховаються зорі?
Ввечері буваю закоханою,
Саме у те, що бачу і що відчуваю..
Я не про людей і романтичні драми,
Я про сонце, вечір і місяць.
Про прекрасні, теплі світанки,
Про те, що так до душі.
І як же класно спішити кудись вранці,
Щоб знайти насолоду на мить.
7
1
282
Глибоке пізнання
Дні стали тусклими,
І ночі прохолоднішими.
Дні стали коротшими
І години все швидшими.
...Життя почало бурлити,
Життя почало жити...
Настрій став осіннім
І десь забриньчала гітара,
Мінорними своїми акордами
Заграла Осінь спонтанно.
Та мелодія окрилює всіх,
А декого просто ламає.
Кожен чує по-своєму,
Кожен побачить тут своє.
...Люди починають думати,
Люди починають мислити...
Осінь заставляє згадати
Де і коли згрішив ти,
І на ранковому смутному ґанці
Випити кави одним.
І не ходити більше гуляти
З друзями в місто за чаєм.
Строгість навчає стриманості
І в деякій мірі відлюдності.
Осінь готує до фінішу,
Фінішу, що є початком.
Вона затримує хвилини
Перед останнім вечірнім трамваєм.
5
0
233
Сам
Як же добре інколи запутатись в емоціях,
Забути який день і хто ти є,
Відійти десь кудись, де нікого немає
І ось вона: тиша... і спокій.
Ти вдихаєш жадібно вологе повітря
І розумієш, що нарешті сам.
Вже не лунають чиїсь голоси,
Ти лиш чуєш тихий шелест трав.
Закриваєш очі, ніби на мить,
Але засинаєш від суму за містом.
Як же добре інколи побути одному,
Не чути ні вітру, ні свисту - нічого.
Нарешті потратити в тенета думок
І з новими силами повертатись назад.
9
5
234
Божевілля
Як же добре інколи запутатись в емоціях
І впасти на ліжко втомлено,
Спустити руки, наче так і задумано,
І сказати дуже ніяково,
Наче перед собою маєш стадо голів,
Що чекають твого голосу:
"Я не можу. Я вже здаюся.
Відчепіться, я хочу покою!"
Отак і прорюмсати пів ночі у подушку,
Вдавати нещасну і вигорівшу повністю.
Бувають миті, коли не втішить мистецтво,
Коли не візьмеш до руки і пензля,
Коли струни гітари до болі колючі
І коли книга не варта ночей.
Життя, як обман, вчить виживати
Та хто знає, де цьому край.
Хочеться інколи просто кричати,
Кричати у даль, де ніхто не побачить.
9
0
280
Звертання до "Я"
Як ти можеш називатись щасливою,
Якщо називаєш себе ніким?
Як ти виглядаєш веселою,
Якщо на душі реальний грім?
Як це вчора ти була сумною,
А сьогодні дала позитиву на повну?
Ти як хамелеон, що постійно змінює
І людей, і себе довкола.
Це виглядає надзвичайно захопливо,
Якщо ти у "главних" ролях.
Якщо навколо тебе крутиться світ
І живеш ти лише собою.
І жертвуєш тільки тоді,
Коли не в змозі бути крутою,
Коли називаєш себе ніким,
Коли лишається врешті собою.
Та життя - не написана книга
І ти в ній не "главний" герой.
Життя - це лише хвилина
В порівнянні з самим собою.
10
7
374
Люблю
Я люблю вечірні прогулянки містом.
Люблю, коли людей майже немає.
Люблю це до болю, крику і свисту.
Це так моторошно і так відважно.
Я люблю ходити сама і в компанії.
Люблю придумувати і щось малювати,
Дивись, спостерігити.
Люди різні навколо нас.
По-різному рухаються, по-різному ходять.
Вони, як і ми, захоплюють час.
Вони, як і ми, не хочуть вертати.
Вони, як і ми, забудуть про нас.
10
1
341
Хто я?
Хто я?
Задаю собі це питання час від часу.
Людина? Крихта? Чи Ніхто?
Чи звір, який поїдає час?
Я невіжена! І не людина!
Я люблю дивитися на Всесвіт.
Я люблю творити, думати та інше,
І часто забувати про весь сенс.
Про сенс написаних цитат
Чи правил, що не так вже і потрібні.
Читаю книги, думаю та все ж
Чи важливо це для «нелюдини»?
9
0
424
Найкраще - це бути собою
Краще бути такою, як є,
Краще бути зовсім одною.
В світі копій занадто багато,
Ти лиш лишайся собою.
В світі багато обману й брехні,
Так вже влаштоване це виживання.
Вибір за вибором і крок за кроком,
Ідемо ми життям не спонтанно.
Живи тим життям, що належить тобі,
Не мені і не подрузі з бару.
Ти живи, якщо можеш,
Живи, якщо знаєш
І не користуйся ніколи обманом.
8
2
472
Можна.
Можна думать, що життя йде сірим,
Можна думать, що все не так.
Можна думать, що все виділять курсивом,
А можна просто існувать...
Можна йти під рясним дощем,
А можна під промінням сонця.
Можна забути про це все
І жити тільки коли сходить сонце.
Можна, можна, можна все,
Все, що тільки в голову прийде
Та не забувати лиш одне —
Людяність і совість завжди є.
8
0
366
Ми були знайомі лише день
Ми були знайомі лише день,
Але це відчувалось як вічність.
Ми говорили про будь-що на світі,
Найчастіше на тему пісень.
Я сміялась з твоїх жартів,
Тобі до вподоби був мій голос.
Ти так ніжно грав на гітарі,
А я слухала, затамувавши подих.
Що є прекрасно?
— Нас об'єднало мистецтво.
Це все так спонтанно і страшно,
Але все ж прекрасно, напевно...
13
2
334
Твій подих ніжний
Твій подих ніжний
І серця вдалий стук,
Закохуюсь у тебе вічно
І все становиться незвичним....
Погляд твоїх очей - чарівний
І думка, що для тебе я
Є скарбом найціннішим
Розцвітає вся душа моя...
Час з тобою - безцінний,
Приємний і романтичний.
Подих твій гарячий
Сироти викликає в мить.
Тріпоче моє серце пташине
У такт із хоробрим твоїм.
13
0
258
Буду
Я буду тобі коханою
І найпристрастнішою коханкою,
Я буду вірним другом
І найвідданішою фанаткою.
Я буду для тебе зорею
І вірний путь покажу неодмінно.
Ти окрасиш красою кохання
Мої тонкі бездоганні вуста.
Я почую твоє шептання
Як тільки зійде зоря.
Ми з тобою закружляємо в танці,
Як тільки зможем літать.
Ми з тобою нерозривні коханці
І від кохання нам не встоять.
13
0
269
Як же було добре
Як би було добре, взявши тебе за руку,
Побігти через просторі вулиці,
Побігти за тінню майбутнього.
Як би було добре замовити чай
І говорити з тобою поки готують чергове замовлення.
Як би було добре гуляти з тобою вулицями
Темними і неошатними, але все ж з тобою.
Як би було добре, прокинувшись відчути твій подих,
Відчути твої поцілунки і запах какао.
Як би було добре знову майнути у спогади,
Згадавши той Ворзель і гарний світанок,
Як же було добре... з тобою.
13
0
314
Він був не такий як інші
Він був не такий як інші
Знаєте, він був особливий...
Він не любив міцної кави
І гуляв допізна на вулиці.
Він дивився в мої очі закохано,
Він бачив в них обрій майбутнього.
Ми дивилися з ним красиві фільми,
Ми ходили з ним під зорями.
Він розповідав як сильно любить,
Як дуже подобається мій голос.
З ним була я щаслива,
З ним я була собою,
З ним я відчула крила...
І все ж він зі мною.
14
0
334
До тебе...
Чому до тебе думка лине
Щодень і щоночі?
Чому тобою жити хочу
Як тільки сходить сонце?
Чому кохати я без тями
Ще досі не можу?
І лягають пустими рядами
Мої не доспані ночі.
Чому пишу люблю,
Коли насправді кохаю???
Чому для мене ти —
Найкраща радість для душі?
Чому зі мною ти
Так близько й так далеко?
Чому... Скажи мені...
Так любить тебе нелегко?
15
6
288
