Камелія і Віллі дивилися на нас великими очима. Зрештою, Віллі отямився і почав розмірковувати в голос.

- Тобто, ти хочеш сказати, що вона, людина з Пророцтва? - озвучив висновок Віллі.

- Саме так, - погоджуючись кивнув головою Рей.

- Це справді так? А яка Земля? А вона схожа на наш світ? А ми зможемо перенестись туди з тобою? А яка в тебе сила? А це правда, що ти найсильніша з усіх дочок Єви? - оговтавшись, почала засиплювати мене питаннями Камелія.

- Я... Що!? Що це за Пророцтво і все таке... - я не розуміла про що вона говорить.

- Як... Ти не знаєш!? Рей ти їй не сказав!? - тепер Камелія почала штурмувати Рея.

- Та я не встиг! - виправдовувався він, - я вирішив все пояснити по порядку і для початку, хотів показати наш світ, а вже потім більш детально все їй пояснити, щоб вона зрозуміла про що йде мова.

- Камелія, хоч як це не дивно, але Рей правий. Впевнений, всю цю інформацію й без того дуже важко осягнути, - роздумував Віллі.

Судячи з його розсудливості і врівноваженості він тут був найрозумнішим і це було непогано, думаю, від нього я дізнаюся більше деталей про цю складну ситуацію, ніж від цих двох.

- До-о-обре... Тоді якщо ви хочете все показати по-порядку, то чого ми чекаємо? Мені вже не терпиться якомога більше дізнатись про ваш світ, - я прагнула якомога швидше розплутати цей клубок, тому через цікавість не могла всидіти на місці.

- Я радий,що тобі цікаво дізнаватись нове, - схвально посміхнувся Віллі.

Рей кинув дивний погляд на Віллі.

- Ну, тоді наступний курс на Вогняне царство, - оговтавшись сказав Рей.


Ми попрямували в глиб Водяного міста. Дійшовши до невеличких "телефонних будок" мої нові друзі зупинились.

- І для чого ми тут? - я не розуміла для чого ми сюди прийшли.

- Зараз буде магія! - Рей артистично замахав руками.

- Ех... Він має на увазі, що завдяки цим транспортирам ми переміщаємось між царствами, бо не всі можуть літати, як жителі Повітряного царства, - пояснив Віллі.

- А, зрозуміло. Дякую що пояснив Віллі, не те, що деякі, - я кинула осудливий погляд на Рея. Його посмішка в раз розчинилася.

Ми зайшли в цей "транспортир", Камелія щось ввела на клавіатурі і попередила:

- Так, друзі, тримайтесь зараз буде трясти.

За хвилину "транспортир" почав розхитуватись з боку в бік, ми схопилися за перила. Мене трохи почало нудити від цієї "каруселі".

В кінці-кінців, ці "дикі танці" припинились, я ледве відкрила очі і невзмозі більше тут знаходитись,  вилетіла назовні. В ніздрі вдарило п'янке повітря, я надіялась на прохолоду, але повсюду парило сонце, мені стало ще гірше. За мною вибігли Рей, Віллі і Камелія.

- Віро, з тобою все добре? - помітивши мій стан, схвильовано запитав Рей.

В очах блукали розмиті картинки. Але я чітко чула голос Рея.

- Так... Я в порядку... Просто трішки нудить... - я ледве вичавила з себе слова, не хотіла, щоб вони хвилювались.

Голова ще більше почала крутитися, в вухах звучав дзвін. Я почула голос Рея.

- Віро!

Мої ноги ослабли і я повалилась на землю, чиїсь руки швидко підхопили мене.

...

До мого гарячого тіла доторкнулося щось холодне. Ще кілька секунд тому, навколо мене кружляло розпечене повітря, але раптом воно почало охолоджуватись. Повіяв легкий, прохолодний вітер. Він остудив моє тіло і коли минула гарячка, я все ж відкрила очі.

Перше, що я побачила, це стурбоване лице Рея, він робив якісь жести над моїм тілом, від його рук виходило холодне повітря і легкий вітерець.

- Рей... - я зрозуміла, що це він привів мене до тями і хотіла привернути його увагу, щоб він не турбувався за мене.

- Віро! - як тільки він почув мій голос, одразу відкрив очі, опустив руки й підбіг до мене.

- Віро, ти нас так налякала! Я не знав, що люди такі слабкі й не витримують високої температури повітря.

- Ми не слабкі! Просто я не звикла до такої різкої зміни температури, - пояснила я.

- До речі, де ми? - я зрозуміла, що ми знаходимось в дорогій кімнаті, повній золота і червоного шовку. Лежала я на величезному ліжку червоного кольору і золотих візерунків. Як на мене, в цій кімнаті занадто багато всього червоного.

- О, це кімната мого друга, Сагара, він житель Вогняного царства.

- Помітно.

- Так, вони затяті фанати золота, - посміхнувся Рей.

В дверях почулися чиїсь кроки й голоси. Першим в кімнату зайшов Віллі, за ним Камелія, а за нею хлопець з темно-рудим волоссям, засмаглою шкірою й золотими очима, напевне, це і є, Сагар.

- Віро, тобі вже краще? Ми якраз принесли тобі воду, - заметушилася Камелія.

- Та ні, все добре, хоча від води не відмовлюся, - щиро посміхнулася я.

Раптом до мене підскочив Сагар і сів біля мене на ліжко. В його очах горів якийсь небезпечний вогник.

- Ну привіт, Віро. Рей, чому ти не сказав, що ця жителька з Землі така красуня? Якби тільки не наші світи, я впевнений, ми вже давно були б разом, - Сагар зухвало підмигнув мені і вже хотів взяти мою руку, але раптом зустрівся поглядом з Реєм. Він був червоний від злості і одним поглядом міг вбити нахабного друга.

Ревність? Та ні, це неможливо... Напевне, хвилюється за мою реакцію, щоб його світ і мешканці проявили на мене позитивне враження.

- Спокійно, чувак, ти ж знаєш мене. Заспокойся, а то зараз вибухнеш, - Сагар намагався заспокоїти Рея.

- Не... підходь до неї, - ледь чутно прошипів Рей.

- Ок, у мене і так є Камелія, - він жваво підскочив до дівчини, яка нервово палила його поглядом.

- Що ти таке кажеш!? Мовчи! - затурбувався Віллі, чомусь роззираючись по сторонам.

- Добре, друзі, пішли вже, щоб я якомога більше всього могла побачити, бо в мене не так багато часу, - я вирішила змінити тему, щоб полегшити напруження ситуації.

- Так, звичайно... Пішли, - нарешті охолов Рей і ми всі п'ятеро вийшли назовні.

На вулиці земля була потрісканою, де-не-де росли якісь рослинки, а з неба світило аж три сонця! Хоча, це можна пояснити тим, що їхня планета знаходилася в іншому місці, ніж наша Земля, тому ці три зірки, були як Сонця.

Попереду йшов Віллі, він захоплююче розказував про особливості цього світу. За нами йшли Камелія і Сагар, вони інколи про щось перешіптувалися, але Камелія раз за разом присоромлено відводила очі від Сагара. Невже вона... Закохалася в нього?

- Рей...- я вирішила поділитися своїми підозрами з ним.

- Що, Віро?

- Тобі не здається, чи... Камелії подобається Сагар?

- Циц!!! - Рей стривожено оглянувся і закрив мені рота рукою.

- Що це означає? - чомусь пошепки запитала я.

- В нашому світі заборонено різним стихіям закохуватися одне в одного... Це приведе до змішання сил і сварок між народами, одного разу вже була війна через це... І тому ми більше не хочемо наступати на одні й ті самі граблі.

- Але це несправедливо! Серцю не можна сказати:"Не кохай". Любов - це таке спонтанне явище, що неможливо вгадати, коли ти закохаєшся і в кого ти закохаєшся.

- Справді? А звідки ти знаєш? - пустив колюче запитання Рей.

- Бо... Бо таким я уявляю кохання. Вільним і незалежним.

Рей нахилив голову на бік і якось дивно подивився на мене. Раптом, я почула від нього запитання якого точно неочікувала почути в такий момент.