Дорослий, стриманий, строгий король раптом сумно опустив очі до долу і визнав свою провину.

- Ти правий, сину... Я не можу захистити народ від навислої над нами небезпеки. Я так занурився в своє горе, що на все інше мені було байдуже. Мабуть, мені й справді варто зійти з трону, тому що ти краще знаєш, що потрібно нашим жителям. А що до цієї дівчини, чому ти настільки впевнений, що це вона?

- Ну... В Пророцтві говорилося, що потрібно довіритися серцю. Я так і зробив, воно привело мене до неї, - забелькотів Рей.

- Тобто це може бути і хтось інший? Прекрасно, мій сину, - король знову заговорив високим тоном, дивлячись на інших зверху вниз.

- Ну-у-у, для того я і привів її сюди, щоб перевірити. Треба відвести її до дерева Життя, тільки так можна дізнатися чи це вона.

- Ем... Вибачте, що перебиваю, але чи не поясните мені, що це за Пророцтво, війна і дерево Життя? - нарешті подала голос я. Я не розуміла цієї ситуації і про що взагалі йдеться мова.

- Рей, ти не сказав їй!? - сполохано вимовив король.

- Аагрх! Як ви всі дістали! Я хотів по-порядку пояснити їй, що й до чого, для початку показати наш світ, а вже потім більш детально пояснити. А ви всі зразу:"Ти їй не сказав!?",- передражнив Рей.

- Ну, добре... Тоді якщо в тебе, руки ніяк не доходять, то давай краще я розкажу,- протягнув король, не зрозумівши реакції сина.

- Що!? Аагрх! Байдуже! Робіть що захочете! - Рей ще більше вибухнув після такої заяви.

- Ага... Добре слухай мене, сонце,- промовив король, обернувшись до мене,- давай для початку я розкажу про війну, яка нависла над нами. Наші воїни тримають стіну перед страшним військом... Військо моррків. Це страшні створіння, які лише одним своїм дотиком можуть вбити чи то людину, чи то ефіопця, чи то лінкійця.

- Вибачте, що перебиваю, але хто такі ефіопці і лінкійці?

- Це певний поділ стихій, на "тяжкі" і "легкі". Стихія вогню і землі "важкі", значить, вони ефіопці. Стихії води й повітря "легкі", значить, вони лінкійці, - пояснив король,- а тепер, давай продовжимо. Значить, сила моррків дуже велика, єдиний спосіб подолати їх, зробити це на відстані, але і тут не все так просто. Моррки вміють пускати смертоносні сили, тому в них велика перевага, а в нас - жодної. Моррки - суцільне зло, вони не мають почуттів і не заспокояться доти, доки темрява не поглине наш вимір, а згодом і ваш... Щодо дерева Життя, це дерево, яке є початком всього. Воно породило перших ефіопців та лінкійців. Воно створило нас для того, щоб поділитися своєю любов'ю і щоб ми допомагали вашому світові. Дерево не створювало моррків. Моррки виникли самі по собі. Це були ефіопці та лінкійці, які не хотіли коритися правилам, їхні душі назавжди почорніли і в середині них панує глибока темрява. Моррки створили своє, окреме царство, Підземне. Ніхто з наших народів навіть носа туди не потикає, бо там, їх чекає неминуча смерть. Тому, моррки безперечно є найнебезпечнішим народом серед нас,- закінчив король.

- Здається, я зрозуміла... А як що до Пророцтва?

- Думаю, тобі буде легше самій його прочитати. Рушайте за мною, ми мусимо поспішати, чим швидше ми знищимо моррків, тим менше буде втрат.

Ще мить і перед королем уже тримали голубу кулю на червоній шовковій подушці. Рей, король і всі інші поклали руку на кулю, я трохи здивовано оглянулась і зробила те саме. Раптом сталася велика вспишка світла, вона осліпила мене, зрештою, коли мої очі почали згодом розрізняти кольори, я побачила, що ми в Хмаринковому царстві! Так, так, тому самому, звідки я відчайдушно стрибала. Вся королівська челядь почала марширувати в якийсь бік, а Король тим часом розказував:

- Пророцтво написане на дуже дивній мові, ми її називаємо кемрійською. Щоб ти щось зрозуміла, ми викличемо перекладача.

Поки король розказував про Пророцтво, ми вже встигли зайти в величезний палац, його стіни були м'які немов вата, схоже тут і справді все з хмар. Ми прямували великими, пафосними залами. Потім король відкрив таємний прохід, натиснувши на ричаг для смолоскипу, як це роблять у фільмах і ми почали спускатися довгими, спіральними сходами. Зрештою, ми вийшли до великої просторої зали, нічого особливого тут не було та й від світла одного смолоскипа не було видно всього приміщення.

- Ваша Величність, думаю не завадить трохи світла,- промовив Сагар.

- Так, Сагаре, це було б чудово.

Сагарові було достатньо одного поруху руки і всі смолоскипи, що висіли в залі, як за командою загорілися. Приміщення здавалося пустим і бляклим, в порівнянні з тими розкішними залами що були наверху. Десь в найдальшому кутку залу, був розгорнутий великий сувій з пергаменту, один його вигляд доводив те, наскільки він старовинний і цінний. Ми підійшли ближче до нього.

- Нам варто почекати доки спуститься до нас перекладач.

Я була згідна з королем, але цікавість найбільша проблема людства. Я підійшла впритул до Пророцтва. Мої очі відкрилися від здивування. Здається, я знаю про що йдеться в Пророцтві...

- Ем, Ваша Величність, здається я розумію кернійську...