hate you

nuit etoille

Як же ти мене дістав, Як же я ненавиджу тебе Просто сліпо. І тут жодної відсилки на мій зір, Я ненавиджу твої слова мені все більше й більше, Кожне друге слово що ти говорив. Кожне друге речення було для того, Щоб полити мене брудом з голови до ніг, Щоб заповнити весь простір тихим презирством, Лецимірив як тільки міг. І думаєш напевно, що через той же зір я не бачу, Не помічаю оцих образ, Помилився, Це ти не бачиш, як я стримуюсь увесь час, Як ковтаю кожну образу, кожне слово, і гідність свою, Може я таки помиляюсь, ти все бачиш, Роблячи вигляд що це окей. Бо у тебе таке життєве кредо. Принижувати інших, як самовираження. Руйнувати себе заради дружби це моя прерогатива, Ти не перший, і на жаль, не останній, А так хотілося

2024-02-23 18:22:10

0

Схожі вірші

Всі

وردةٌ قبِيحة

تُومِي.

و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟

55

10

3684

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

13169