Блог
Всі
Знайомство
Особисте
Що ж... Тепер і я почну свій невеличкий блог. Для мене це спосіб передати свої думки, і можливість знайти однодумців.
Отже почну з основного. Мене звати Олена, мені вже не мало і не багато 28 років. Знаходжусь в Німеччині та в даний момент намагаюсь вивчити мову яку колись я просто ненавиділа)) Тут згадуються слова моєї Мами - не кажи ніколи, бо все обернеться іншим боком. І так життя повернулось до мене, що я зараз опановую Німецьку мову, яку в дитинстві я обходила стороною.
Вірші
Всі
Вона
За покликом твоїх думок,
За вірою, що є в тобі
Лунає і мене дратує,
В душі наспівує Вона.
Сьогодні прохолодна, темна
Ще вчора віяла теплом.
Пориви вітру чую знову,
І вкотре за вікном Вона.
До болю забиваєш, лаєш
Змітаєш все що не твоє.
І лиш на мить я бачу погляд,
Там де колись була Вона.
Крізь сон тебе не зупинити,
Затримати ось тут на мить.
Навколо завмирають люди,
І крок за кроком лиш Вона.
У небі, навіть під землею,
Посеред шуму, голос твій.
Ховатись нам, чи утікати,
Усе даремно, тут Вона.
А поки ти мене все просиш,
Благаєш залишись усе.
Я створю світ для нас з тобою,
І в нім не знайде нас, Вона.
Вона, яка не скорена нікому.
Вона ж, що у тіні стоїть.
Вона тоді коли ти плачеш.
Вона твій ворог і твій друг...
3
0
338
Лист
Я знов пишу собі листи,
В рядках складаючи думки.
Шукаю в них своє буття,
Заплутане та не відоме.
Щосили пробиваю шлях,
Аби знайти хоч щось хороше.
Що сталось з нами, невідомо,
Хто став знов жертвою брехні.
Скоріш за все я загубилась,
В тій купі бруду між людей.
Не помічаю світла в небі,
Лиш темрява вона ж одна.
Той промінь світла, де він чуєш?
Залишив дім мій без вагань.
Дні линуть швидко і невпинно,
А ніч закутує мій світ.
Навіює мені щомиті,
Ті довгі й невимовні сни.
Коли у них звучить надія,
Реальність тяжко віднайти.
Невдовзі все пройде, я знаю
І лист відкину я, кудись.
Бажаю світла в свому серці,
Піду за покликом душі.
Шукатиму бо поруч віра,
Вона дає мені життя.
Щоб там не було я прорвуся
І буду сильною, клянусь.
3
0
427
Не мовчати...
Все... Досить... Скільки можна,
Тримати це все у собі.
Так кожний день собі говорю,
Роблю ж все зовсім навпаки.
Не стану я жалітись, нащо,
Хіба ж комусь це до душі?
У кожного свої проблеми,
І точно більші ніж мої.
Що ж скажеш ти, доволі просто,
Так викласти усе на стіл.
Як за вечерею так влучно,
Лиш не зіпсути апетит.
Поволі я все відпускаю,
Егоїстично рвусь вперед.
А раптом моя думка вірна,
Затримаю її на мить.
Скажу комусь, що так тривожить,
Одразу ж зникну в тінь.
А потім увірвусь в чийсь спокій,
І розкладу свої думки.
Нам так кортить почути правду,
Але без болю і жалю.
Та тільки слів бракує часом,
В моменти правди без брехні.
1
0
302
