Бідування
Антон Шаталов
Я віддалюсь від них, я зникну, Чи це мене вони зметуть, Із стежки довгої, як бруд? На корм піраніям здадуть, Коли та стане днина, Аби не заважав комусь (йому). А я любив їх злотоцінно, Переживав і вдень і вніч. Але для чого? Що отримав? На що себе я напоров? На бідування десь у тіні, У затінку старих думок.
2022-12-15 15:56:36
5
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Антон Шаталов
дякую за відгук)
Відповісти
2022-12-15 16:23:45
Подобається
просто веселка
Гарно і сумно водночас ✨
Відповісти
2022-12-15 17:27:18
1
Антон Шаталов
@просто веселка радий, що сподобалося
Відповісти
2022-12-15 17:27:50
1
Інші вірші поета
Нездоланний Кривава праведність Демісезонність Мáстерії і каліки
Інші поети
CVLD BLVVDED
@Zaharchuk_Arsen
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1336
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10904