Дощ... І знову іде дощ

Антон Шаталов

Дощ... І знову іде дощ. В густезних хмарах нездійсненних порч, Несеться клятий наче напролом Він знову йде, цей дощ... Ізрання по вікні вода тарабанить, Гремище надімною знову бархотить Як бас триклятого Шопенового маршу А я ще й хочу стрибнути у пащу Де вже не буде лиха, слави і добра Де буду я.. де буду тільки я

2022-10-02 19:21:27

Інші вірші поета

Guerre éternelle Коли завмирає серце Романтика... Революціонер

Інші поети

May Ling

@May_Ling54

Eva Bush

@Eva_Bush_

Inked Disaster

@inkeddisaster

Схожі вірші

Всі

وردةٌ قبِيحة

تُومِي.

و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟

2585

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11346