Ідеал

Антон Шаталов

Якщо хочеш — не питай, не візьмеш мене на кін! не помчуся за тобою, щоб простив ти, навздогін. Сам себе створив нікчемно, з купи вересків і ахів — слів не кидають даремно у множИні зі скандалів. Ти пишаєшся собою, що ти є таким як є, любиш "я", і так убого звинувачуєш мене? Що ж побачить дуже хочеш? Сором у моїх очах? Ти ж не гидував ніколи щось казати позаяк. Най тобі доповідають служки з служками повік, "Я часу свого не гаю і клепаю ворогів!" — Тобто ти аж так боїшся осуду чужих людей? Як дурепою повівся в гурті гордому з мишей, думаєш, що всі полюблять Гуру вищого? Е ні... Ці дурниці тебе гублять, і на кін беруть. Повір ти не станеш ідеалом, і ніколи ним не був, тож піди, як хоч з скандалом щоб навік тебе забув.

2024-09-18 19:01:41

Інші вірші поета

І здимілася мить Ігрища Україно ... Ми живемо і йдемо до волі

Інші поети

Apaylia

@Apaylia

Rehaepping vz. Rejjphing

@Pup_wolf

Sophie

@DilaraAydin10

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12850

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

5056