Сповідь

Осіння Панна

(18+)
Сповідь Колись підніму́сь на скелястую гору розправлю пташині зламані крила, кричатиму дико, звіринно, невтомно, стражденно, скільки вистачить сили. Вирву із себе усе несказанне , усе , що ховала, все , що спалила, все, що тримала в душевній в'язниці , все, що у Бога гірко молила . Звільню здичілу у ме́ні вовчицю! Крик мій почують усі хто не чує біль мій побачать, усі хто не бачить, всі, хто душею осліплий, відчує як це зуміти зраду пробачить. як це любити, до крапельки крові як це мовчати, до болю у грудях! Все наболіле, скажу мимоволі... Витру ліниво невидимі сльози , знову спокійно всміхатимусь людям, мирно чекатиму наступну сповідь, поки мовчу про наступні прогнози.

2018-05-22 18:43:27

2

0

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4911

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12516