Сповідь

Осіння Панна

(18+)
Сповідь Колись підніму́сь на скелястую гору розправлю пташині зламані крила, кричатиму дико, звіринно, невтомно, стражденно, скільки вистачить сили. Вирву із себе усе несказанне , усе , що ховала, все , що спалила, все, що тримала в душевній в'язниці , все, що у Бога гірко молила . Звільню здичілу у ме́ні вовчицю! Крик мій почують усі хто не чує біль мій побачать, усі хто не бачить, всі, хто душею осліплий, відчує як це зуміти зраду пробачить. як це любити, до крапельки крові як це мовчати, до болю у грудях! Все наболіле, скажу мимоволі... Витру ліниво невидимі сльози , знову спокійно всміхатимусь людям, мирно чекатиму наступну сповідь, поки мовчу про наступні прогнози.

2018-05-22 18:43:27

Інші вірші поета

Мені важко летіти крилами А над нами зорі

Інші поети

Avrora171717

@Avrora171717

Veronika

@vera_syvorova

Ніколас Велес

@Sun_Moon_shine

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

5788

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

2949