Acabou
Sempre correndo o mais rápido que eu posso, mas mesmo assim sempre acabo chegando atrasado, sonhar ás vezes me acalma e me distrai mas quando acordo e olho para o relógio, ele está sempre atrasado, lá fora já está tudo claro e aqui dentro ainda está tão escuro e parece que o fim está cada dia mais próximo. Sempre sonhamos em estar onde estamos agora, perseguimos linhas retas que sempre estão tortas, mas nunca parece ser o suficiente, as vezes chegamos tão perto, mas sentimos que estamos cada vez mais longe, queria ser tudo o que o mundo já esqueceu, mas parece que meu tempo já acabou, o tempo passa rápido demais e nós envelhecemos, mas nunca aprendemos a dizer adeus..
2018-08-07 00:11:50
3
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
João Ninguém
Gostei da parte que diz que lá fora já está tudo claro e aqui ainda tão escuro, Pesado mas gostei,faz mais.❤👤👏
Відповісти
2018-08-07 00:15:11
3
Ally San
poxa, acho que me identifiquei com alguns versos ;-; 💔
Відповісти
2018-08-07 00:19:23
3
Схожі вірші
Всі
Я і ніч
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
13151
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12213