Вірші
І що воно таке - ота любов?
І що воно таке – ота любов?
Для чого ця омана про любов?
Чому всі прагнуть так її пізнати?
Чому у нас потрібно було це закласти?
Хто відповідь надати зможе?
Збагнути дасть примхливість почуттів.
Отримати можливість відчувати.
Чи добре це, себе так дивно почувати?
Хто вже спізнав любов чи схоче він щоб інші теж її пізнали?
Хто ж не отримав відповідь взаємну, чом прагне так щоб інші відчували?
Той біль, той страх оту тугу, що світло дня навіки затулили,
Ось ці душі страждання, ту темряву, що розум вкутала суцільно.
І дали відповідь на запитання.
І що воно таке – ота любов?
Це лиш страждання?
Одні порожні жалкування?
«Ні» - хтось відповість: «Це найщиріше, найсвітліше почування,
Підносить до небес й дарує щастя – це райське почування,
Це благородне, чисте почуття, яке покращує цей світ,
Дарує трепет двох сердець й полегшує убоге існування».
А інший заперечить: « Ти що плетеш?! Яке ще райське почування!
Не світло це і не благородство, воно приносить лиш пекельнеє страждання!
Чи знаєш ти як почувається той нещасний, що не сповнив те своє бажання?
Погаслий погляд й серця загнивання – не щастя це, а бісівське покарання».
А третій зауважить: «Любов це покруч лиш від хтивого бажання,
Лише інстинкт, відлуння, від тваринного жадання,
Любов це – аберація, що стільки ясних розумів звела намарне,
А боротьба із почуттям цим завжди йде даремно».
Четвертий підійде більш раціонально: «Чого шукаєте тут сенсу?
Його нема це просто почуття, це просто те що поруч з нами,
Ви можете сказати: «Любов це відданість, це мрії й сподівання».
Я відповім: «Це лиш частина нашого життя, й оце усе що варто знати»,
Кого послухати і хто з них каже правду?
Збагнути це не вдасться не переживши це направду,
У серці власному відповідь шукати доведеться,
Й прогниле серце відповість ледь чутним коливанням.
4
0
290
Протистояння
Душа палає гнівом, сумом,
Добро в середині кричить.
А зло бурлить, плює отрута,
Несе ненависть в білий світ.
Добро благає, просить,
Хоч краплю волі-самоти,
А тьма презирливо сміється,
А тьма лукаво підмовляє;
"Свободи хочеш? - так бери!
Ти лиш прислужник вищих сил!
А я хазяїн сам собі!
А я господар над людьми!"
Добро знесилено жевріє,
У закутку глибин душі,
Надія не вмирає в ньому,
Настануть і його часи!
Точиться боротьба одвічна,
Мов полум'я язики,
Метаються душі осколки,
З жагою возз’єднатись на віки,
Він, йшов самотньо, непримітно,
З розтерзаним в собі нутром,
Життя ішло невпинно, довго,
Та світло не осяяло його.
І так ходив по всій землі,
Не знаючи добра собі,
Ні сірі дні, ні чорні ночі,
Не дали спокою душі.
10
0
339
