І ось світанок.

Я стою на кухні і роблю сніданок, пару варених яєць, пару тостів із вершковим маслом, дві склянки вишневого соку та на десерт пташине молоко на маленькому, тоненькому бісквіті з прошарком вишневого джему та посипане шоколадною стружкою, а до нього два капучіно. На кухні з'являється все та ж смаглява дівчина, тепер вона одягнена в маленькі короткі вільні шорти кольору хакі і білу майку з-під якої проглядається той самий чорний бюстгальтер. Її пряме, акуратно укладене, темно-русяве волосся, ідеально поєднується з її каріми, кольору соснової кори, очима. Вона проходить через кухню, бере склянку соку, питає чи не допомогти чимось і почувши негативну відповідь повертається назад до кімнати. Я беру тацю зі сніданком і несу його через спальню на веранду. Ліжко вже застелене, а двері на веранду відчинені, за столиком на плетеному стільчику сидить потягуючи сік і дивлячись на пальми що ростуть уздовж узбережжя моя гостя. Я ставлю тацю на край столу і починаю все розставляти, вона мені допомагає, потім я прибираю тацю і сідаю з протилежного боку столу.

— Знаєш, мені подобається таке життя.- За мить вона повернулася вже з мобільним у руках. З блискучим виразом на обличчі вона повідомила, що написав її коханий і що сьогодні після обіду він її забере.

Я лише посміхнувся у відповідь і підняв склянку із соком ніби говорячи своїм жестом "за тебе!" хоч у глибині душі я розумів, що тепер знову залишусь один... чого мені дуже не хотілося.

Потім ми просто поснідали кажучи про тутешні живописні види і рідкісні тварини після чого вона пішла збирати свої речі, тоді як я піднявся в маленьку кімнатку на 3-му поверсі свого будинку щоб прибрати матрац і простирадла на яких я спав. Це була невелика, скоріше навіть дуже маленька кімнатка, більшість якої була зі скляних секцій, саме звідси я любив спостерігати за зірками і саме сюди йти коли мені ставало надзвичайно самотньо, в цьому пустому будинку на острові, де крім мене ані душі.

Я озирнувся навколо стоячи в центрі кімнати і через скло помітив гелікоптер. "Прилетів..." подумав я і пішов дониз. Дівчина вже стояла на веранді спостерігаючи за гвинтрокрилою машиною, що наближається. Одягнена в білу сукню з великими червоними квітами і купою сумок і валіз в яких були тільки її малюнки і лише одна відносно маленька валізка з особистими речами. Вона захоплено і з нетерпінням дивилася на свій транспорт, який вже приземлився на пляжі перед будинком, її волосся майоріло від сильного вітру виною якому був літальний апарат, вона оперлася долонями об перила і майже не торкаючись ногами підлоги підбирала їх по черзі, а потім випрямляла, тим самим показуючи своє нетерпіння. А тим часом з сталевого птаха вилізло два амбали в дорогих костюмах і з навушниками у вухах і стали чогось чекати, потім у дівчини знову завібрував телефон, вона підняла трубку, обличчя її трохи затьмарилося, але вона постаралася не подати виду, потім відповіла щось невиразне і зовсім не чути через шум гелікоптеру і поклала слухавку.

- Він сказав що сам не зміг прилетіти, на якійсь зустрічі затримався, але коли я прилечу буде чекати на мене вдома - відповіла вона на мій безмовний запитальний погляд.

Я трохи посміхнувся, підійшов ближче, ми обнялися і я побажав їй удачі, на той час амбали вже підійшли на веранду і взяли сумки, вона легко розвернулась на одній нозі і побігла до гвинтокрила. Ще кілька хвилин після того як вона зникла з поля зору я стояв нерухомо. Потім зайшов у кімнату, здавалося що разом з кожною людиною, що йде, з дому йде і все тепло, в кімнаті стало так порожньо і сіро що я просто пройшов повз прямо на кухню відкрив холодильник взяв наявний там колу і віскі налив у стакан, відерце з льодом в якому були баки коли та пляшка й пішов на пляж, там я просидів весь день і лише після заходу сонця коли мною було спустошено увесь запас я просто встав і побіг...побіг в океан...