Маски
Ференіка Грушецька
Коли душа так просить ласки, Потрібно дати, бо загине. Коли вас просять зняти маски, Тоді зніміть й обличчя відпочине. Хіба собою бути важко? Забути про чужі думки І просто, легко зняти маски І викинуть у смітники. І весь цей пафос заховайте Подалі від чужих очей. Ви не лялька, то не грайте Спектаклі для усіх людей.
2019-05-26 18:03:10
9
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Nika_Antonni
Як же це приємно читати вірші, своєю, української мовою)))))
Відповісти
2019-12-19 20:23:29
Подобається
Ференіка Грушецька
@Nika_Antonni українська мова–це передозування натхненням😌
Відповісти
2019-12-20 09:39:43
1
Інші вірші поета
Не закохуйся Минуле Відпусти Твій останній день
Інші поети
а.
@freshredrosess
_Юпитер_
@_Cuddlies_
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
4337
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11955