Моя маленька сповідь
Ком у горлі стоїть,
він аж душить невпинно
і так важко у світі триматись.
Ви собі говоріть,
що усе так терпимо,
а я буду вагатись.
Я хотіла любити всіх людей в цьому світі,
і нехай ідеальності мало.
Скільки болю прийшло, можеш вже посивіти,
а от легше не стало.
Я кохати зуміла, жодних рамок не бу́ло,
це було́ найтепліше в житті почуття.
А прийшов ніж у спи́ну,
все із часом минуло,
але біль не притихла, не пішла в небуття.
Хтось казав мені, що так мало живого у моїй безсердешній душі.
Перед цим вони впали у очах моїх вдало,
розламавши усе на шматки.
Люди заздрісно лаялись на мої перемоги і старались пробити там дно,
але я не вагалась, все терпіти старалась, щоб змовчати й робити добро.
Я вмирала всередині і оживала,
бо повинна тримати свій шлях.
Щоб мене не зламали, я інших ламала,
несучи цей безсовісний страх.
Від пліток відмивалась і часто ламалась,
людям все було мало жалю,
бо всім їм краще зналось, де ця дівчинка шлялась,
що і де я роблю.
І я часто гадала, та кому́ я там здалась
й хто на світі полюбить таку.
Ось тепер я дізналась і переконалась,
що не любить ніхто, і я не люблю.
2021-02-12 13:19:45
4
0