Моя маленька сповідь

Ференіка Грушецька

Ком у горлі стоїть, він аж душить невпинно і так важко у світі триматись. Ви собі говоріть, що усе так терпимо, а я буду вагатись. Я хотіла любити всіх людей в цьому світі, і нехай ідеальності мало. Скільки болю прийшло, можеш вже посивіти, а от легше не стало. Я кохати зуміла, жодних рамок не бу́ло, це було́ найтепліше в житті почуття. А прийшов ніж у спи́ну, все із часом минуло, але біль не притихла, не пішла в небуття. Хтось казав мені, що так мало живого у моїй безсердешній душі. Перед цим вони впали у очах моїх вдало, розламавши усе на шматки. Люди заздрісно лаялись на мої перемоги і старались пробити там дно, але я не вагалась, все терпіти старалась, щоб змовчати й робити добро. Я вмирала всередині і оживала, бо повинна тримати свій шлях. Щоб мене не зламали, я інших ламала, несучи цей безсовісний страх. Від пліток відмивалась і часто ламалась, людям все було мало жалю, бо всім їм краще зналось, де ця дівчинка шлялась, що і де я роблю. І я часто гадала, та кому́ я там здалась й хто на світі полюбить таку. Ось тепер я дізналась і переконалась, що не любить ніхто, і я не люблю.

2021-02-12 13:19:45

4

0

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11256

Мої слова

Ай

Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.

84

0

3962