ابي الذي احبه
آخر ورقة من يوميات سجينة: لم يكن ابي يعطي الهدايا في اعياد الميلاد بل ومع كبرنا صار ينسى متى هو يوم ميلادنا، لكن في عيد ميلادي العشرين لم ينسى، صحيح ان امي هي من اخبرته ان هذا يوم ميلادي لكن على غير المعتاد قام بإقتناء هدية لي، كانت هدية بسيطة، كانت مجرد عطر لكنه قال لي انه قام بسؤال العاملة هناك « ماذا اهدي لإبنتي؟ » كان هذا كافيا ليجعلني اشعر بالسعادة، مع انني داخل قلبي كنت اكرهه صحيح، اكرهه ومازلت كذلك فتلك السعادة كانت وهمية ودائما ما تخدعني حين يفعل شيئا يسعدني « ربما قد نستطيع التعايش مع ابي، ربما قد يتغير! » لكنه لم يتغير ولن يفعل. الآن انا في عمر الأربعين، اؤكد لكم انني مازلت اضحك على كلماتي لحد الآن وذلك الوهم الذي عشت فيه بدأ يتبدد كل ما اضفت لعمري رقما، لم تمر نصف ساعة من رحلتي الصيفية وها انا اسمع والدي يصرخ على أمي -التي مازالت لا تريد ان تطلقه خوفا من المجتمع- قائلا انني قد اجتزت مرحلة الزواج وان كل ذلك بسبب طريقة تعليمها لي. لا اعلم الى متى سأضطر الى سماع هذا الصراخ ان لم اقم بشيئ الآن.. النهاية
2023-07-25 23:08:50
0
0
Схожі вірші
Всі
Приходи (RU-UA)
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1780
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12001