Олесь Орлянский
@immortal_sun
Я пишу слова в определенной последовательности - это всё что я знаю.
Стихи
Спогад
Ми зустрінемось опісля Як спаде нічна вуаль Я втічу від злої мерви А ти з гуртожитку у гай Щоб згадати позабуте Щоб загорітися і знов Розмовляти про минуле Так щоб закипіла кров
2
0
140
Інсомнія
Темно, темно не благай Зціп ти зуби та страждай Сон не йде, він загубився Серед дерев темнолісся 23.04.2020 2:06 pm
5
0
318
Вічне прохання
В мене до всіх вас прохання ніколи не втрачайте запал кохання навіть у муках та тортурах життя не згубіть ви цього почуття Бо що ж ще вас врятує у годину смутку та слабкості душ Як не людина що близько до серця яка вас кохає і обіймає чимдуж І наймерзенніший гріх про це забувати про тих хто впадав заради вас до колін тож обов'язок ваш себе їм віддати як відплату за бескінечність борінь І бідні ті душі,що самотні вмирають в холоді пустки батьківських квартир що обличчя близьких як сон забувають що мрії ховають в сірості стін Та не згаснемо ми - задалеко зайшли І в душі жевріє надія свята ще знайдуться ті кому ми не байдужі що цілунком розкриють змертвілі серця заб'ються вони, як знову в дитинстві так як для матері били вони і пречисте світло нового життя для інших вони пронесуть крізь віки
7
0
315
Надійність
Що зробиш ти як зникне те до чого ти роками звикав Що як поникне Життя що ти фарбував Чи заплачеш?Чи будеш молитись? Куди зникне гордість твоя? Чи будеш ти сильним щоб битись? Чи тебе нікчемою пам'ятатиму я? Чи не даси перш за все? Але ж все доходить кінця Дитяча ілюзія це Що збережеш ти свої любі місця
5
0
304
Звинувачення
Людська біомасса знецінена вщент, Зниження якості тому причина. Ми вже не будем, як наші батьки. Ось вам моя особиста кпина. Ми всі є разом лиш сірий потік - жодного проблиску яскравого світла. Наче вівці на бійню ідуть і ідуть, Наче дурна ще дворічна дитина Мрії формуєм на прикладі інших кращих, стрункіших, ліпших за всіх кожен з нас має персональну ікону, Кожен з нас має особистих святих, Лиш раз на сторіччя промінчик заграє, той особливий, що все таки зміг вижити серед запрілої маси, той що не забув, що таке сміх. Та чи винесе він живий серед трупів тягар цього гнилого життя, чи знайде він вихід окрім як піти в небуття... 13.11.2018
3
0
285
Чума
У місті епідемія самотності, люди не бачать кохання впритул, не під силу вийти з цього кола, не сила зрушити сталевих амбразур. Надія народжується та вмирає, залишаючи гіркий післясмак, забиваючи смак поцілунку, лишаючи самий лише страх. Бажання плакати зникло, на місті його грубий шрам, епідемія лишила його, мандруючи по інших містам.
6
0
267