Звинувачення

Олесь Орлянский

Людська біомасса знецінена вщент, Зниження якості тому причина. Ми вже не будем, як наші батьки. Ось вам моя особиста кпина. Ми всі є разом лиш сірий потік - жодного проблиску яскравого світла. Наче вівці на бійню ідуть і ідуть, Наче дурна ще дворічна дитина Мрії формуєм на прикладі інших кращих, стрункіших, ліпших за всіх кожен з нас має персональну ікону, Кожен з нас має особистих святих, Лиш раз на сторіччя промінчик заграє, той особливий, що все таки зміг вижити серед запрілої маси, той що не забув, що таке сміх. Та чи винесе він живий серед трупів тягар цього гнилого життя, чи знайде він вихід окрім як піти в небуття... 13.11.2018

2020-04-18 11:39:14

3

0

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

3855

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11372