Звинувачення
Олесь Орлянский
Людська біомасса знецінена вщент, Зниження якості тому причина. Ми вже не будем, як наші батьки. Ось вам моя особиста кпина. Ми всі є разом лиш сірий потік - жодного проблиску яскравого світла. Наче вівці на бійню ідуть і ідуть, Наче дурна ще дворічна дитина Мрії формуєм на прикладі інших кращих, стрункіших, ліпших за всіх кожен з нас має персональну ікону, Кожен з нас має особистих святих, Лиш раз на сторіччя промінчик заграє, той особливий, що все таки зміг вижити серед запрілої маси, той що не забув, що таке сміх. Та чи винесе він живий серед трупів тягар цього гнилого життя, чи знайде він вихід окрім як піти в небуття... 13.11.2018
2020-04-18 11:39:14
3
0
Інші вірші поета
Надійність Інсомнія Вічне прохання Чума
Інші поети
Asker Nerys
@Asker_Nerys
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3875
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11509