Дощова примара

Iryna Markova

Глибока ніч. Похмуре небо плаче, Холодний вітер страшно завива, Блукаю вулицями сонними, неначе, Примара, що залишила життя сама. Волосся мокре липне до обличчя, В очах порожніх грає світло ліхтарів, Скажіть мені, навіщо небо плаче? Невже не має осінь більше теплих днів. Не бачу барв яскравих, лише сірі, Не відчуваю радості, давно все міражі, Летять години, дні, роки у теплий ірій, А я чомусь блука й блука у цім дощі. Не відпускає смуток, серце мені країть, Хочу кричати, але знову все ж мовчу, Життя мов лезом душу мою ранить, Ну що ж, віддам тоді її усю дощу... Iryna Markova🥀

2020-11-14 19:20:31

4

0

Схожі вірші

Всі

Не скажу "люблю"

Asteriya

Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.

72

13

4969

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

70

4

10903